Домик на юге Германии - Олег Митяев, Константин Тарасов

Домик на юге Германии…

Сон.

Обывательский бред.

Если б я знал все заранее,

Я не поверил бы.

Нет.

В окна струится безликая

Синь с не проснувшихся Альп,

Ходики в сумраке тикают,

Домик неся сквозь февраль.

Выйду в холод бездомный,

Дверь прикрою,

Жар щеки полусонной

Взяв с собою.

Иней колокол сбросит,

Тишь поранит,

Хрипло будто бы спросит:

«Кто ты, странник?»

И, заплутаю в обмане я,

Сам не желая того.

Не рассказать мне, Германия,

Вам про себя самого.

Сколько пытался, да где уж там,

Если так долго меня

Помнит немецкая девушка,

И все не может понять.

Как же мне не скитаться,

Друг мой милый?

Где на то, чтоб остаться

Взять мне силы?

Стынь дорожную тронет

Лучик ранний,

Словно тихо проронит:

— Здравствуй, странник.

И зашагаю я без надежд,

В лужах ломая хрусталь.

И ничего не поделаешь,

Как бы мне не было жаль.

Старая улочка ранняя,

Девушка, велосипед…

Город на юге Германии,

Только меня уже нет.

Иней колокол сбросит,

Тишь поранит,

Хрипло будто бы спросит:

— Где ты, странник?

Где ты?

Где ты?

Будиночок на півдні Німеччини…

сон.

Обивательська маячня.

Якщо б я знав все заздалегідь,

Я не повірив би.

Ні.

У вікна струменить безлика

Синь з непрокинулися Альп,

Ходики в сутінку цокають,

Будиночок несучи крізь лютий.

Вийду в холод бездомний,

Двері прикрию,

Жар щоки напівсонної

Взявши із собою.

Іній дзвін скине,

Тиша поранить,

Хрипло ніби спитає:

Хто ти, мандрівник?

І, запутаю в обмані я,

Сам не бажаючи того.

Не розповісти мені, Німеччина,

Вам самого себе.

Скільки намагався, та де вже,

Якщо так довго мене

Пам'ятає німецька дівчина,

І все не може зрозуміти.

Як мені не блукати,

Друг мій любий?

Де на те, щоб залишитися

Взяти мені сили?

Стинь дорожню торкнеться

Промінь ранній,

Немов тихо промовить:

— Привіт, мандрівнику.

І закрою я без надій,

У калюжах ламаючи кришталь.

І нічого не поробиш,

Як би мені не було шкода.

Стара вуличка рання,

Дівчина, велосипед…

Місто на півдні Німеччини,

Тільки мене вже нема.

Іній дзвін скине,

Тиша поранить,

Хрипло ніби спитає:

— Де ти, мандрівнику?

Де ти?

Де ти?