Алыкель - Олег Митяев

Улетал, почти не мело в стылом Алыкеле,

Ночь лежала синим стеклом в тихой колыбели,

Улетал и жизнь вспоминал на этом холоде,

Сколько звезд я дорисовал там, в серпе-молоте!

А полярная ночь ох, и долгая,

И сумел превозмочь чувство долга я,

И сумел превозмочь в себе чувство долга я.

Вот, казалось бы, и лети, рви истертую нить,

Сколько вёсен должно пройти, чтобы все позабыть?

Позабыть, как хотелось петь, петь да выть ночами,

Позабыть бескрайнюю степь, что легла между нами.

А полярная ночь ох, и тёмная,

Адской темени дочь ты приёмная,

Адской темени стала дочь ты приёмная.

Улетал и все забирал, что скопил не за год,

Все, что пропито год за два, да золота полный рот.

Улетай, не болтай, что здесь тесно, |

Где у севера край — неизвестно, |

2 раза

Где у севера самый край — неизвестно.

|

Відлітав, майже не мело в стилом Алікеле,

Ніч лежала синім склом у тихій колисці,

Відлітав і життя згадував на цьому холоді,

Скільки зірок я домалював там, у серпі-молоті!

А полярна ніч ох, і довга,

І зумів перемогти почуття обов'язку я,

І зумів перемогти в собі почуття обов'язку я.

Ось, здавалося б, і лети, рви стерту нитку,

Скільки весен має пройти, щоби все забути?

Забути, як хотілося співати, співати та вити ночами,

Забути безкрайній степ, що ліг між нами.

А полярна ніч ох, і темна,

Пекельної темряви дочка ти приймальна,

Пекельної темряви стала дочка ти приймальна.

Відлітав і все забирав, що накопичив не за рік,

Все, що пропито рік за два, так золота повний рот.

Відлітай, не говори, що тут тісно, ​​|

Де у північ край — невідомо, |

2 рази

Де у півночі найкра¿ — невідомо.

|