Цыганка-молдованка - Новелла Матвеева

Развеселые цыгане

По Молдавии гуляли

И в одном селе богатом

Ворона коня украли,

А еще они украли

Молодую молдаванку,

Посадили на полянку,

Воспитали, как цыганку.

Навсегда она пропала

Под тенью

Загара:

У нее в руках гитара,

Гитара,

Гитара:

Позабыла все, что было,

И не видит в том потери

Ах, вернись, вернись, вернись,

Ну, оглянись

По крайней мере!

Мыла в речке босы ноги,

В пыльный бубен била звонко

И однажды из берлоги

Утащила медвежонка.

Посадила на поляну,

Воспитала, как цыгана,

Научила бить баклуши,

Красть игрушки

Из кармана.

С той поры про маму-папу

Забыл медвежонок.

Прижимает к сердцу лапу

И просит

Деньжонок:

Держит шляпу вниз тульею:

Так живут — одной семьею, —

Как хорошие соседи,

Люди, кони и медведи:

По дороге позабыли,

Кто украл, а кто украден.

И одна попона пыли

На коне и конокраде:

Никому из них не страшен

Никакой недуг, ни хворость,

По ночам поют и пляшут,

Да в костры бросают хворост.

А беглянка добрым людям,

Прохожим

Ворожит.

Все, что было, все, что будет,

Расскажет, как может:

Что же с ней, беднягой, было?

Что же с ней, цыганкой, будет?

Все, что было — позабыла,

Все, что будет — позабудет.

Розвеселі цигани

По Молдові гуляли

І в одному селі багатому

Ворона коня вкрали,

А ще вони вкрали

Молоду молдаванку,

Посадили на полянку,

Виховали, як циганку.

Назавжди вона зникла

Під тінню

Загару:

У неї в руках гітара,

Гітара,

Гітара:

Забула все, що було,

І не бачить у тому втрати

Ах, повернися, повернися, повернися,

Ну, озирнись

Принаймні!

Мила в річці боси ноги,

У пильний бубон била дзвінко

І  одного разу з берлоги

Потягла ведмежа.

Посадила на поляну,

Виховала, як цигана,

Навчила бити байдики,

Красти іграшки

З кишені.

З того часу про маму-тата

Забуло ведмежа.

Притискає до серця лапу

І просить

День дружин:

Тримає капелюх вниз тулією:

Так живуть — однією сім'єю, —

Як добрі сусіди,

Люди, коні та ведмеді:

Дорогою забули,

Хто вкрав, а хто вкрадений.

І одна попона пилу

На коні та конокраді:

Нікому з них не страшний

Ніяка недуга, ні хворість,

По ночах співають і танцюють,

Так у вогнища кидають хмиз.

А втікачка добрим людям,

Перехожим

Гадає.

Все, що було, все, що буде,

Розкаже, як може:

Що з нею, бідолахою, було?

Що з нею, циганкою, буде?

Все, що було—забула,

Все, що буде—забуде.