Кораблик - Новелла Матвеева

Жил кораблик веселый и стройный:

Над волнами как сокол парил.

Сам себя, говорят, он построил,

Сам себя, говорят, смастерил.

Сам смолою себя пропитал,

Сам оделся и в дуб и в металл,

Сам повел себя в рейс — сам свой лоцман,

Сам свой боцман, матрос, капитан.

Шел кораблик, шумел парусами,

Не боялся нигде ничего.

И вулканы седыми бровями

Поводили при виде его.

Шел кораблик по летним морям,

Корчил рожи последним царям,

Все ли страны в цвету, все ль на месте, —

Все записывал, все проверял!

Раз пятнадцать, раз двадцать за сутки

С ним встречались другие суда:

Постоят, посудачат минутку

И опять побегут кто куда…

Шел кораблик, о чем-то мечтал,

Все, что видел, на мачты мотал,

Делал выводы сам, — сам свой лоцман,

Сам свой боцман, матрос, капитан!

Жив кораблик веселий і стрункий:

Над хвилями, як сокіл, ширяв.

Сам себе, кажуть, він побудував,

Сам себе, кажуть, змайстрував.

Сам смолою себе просочив,

Сам одягнувся і в дуб і в метал,

Сам повівся в рейс — сам свій лоцман,

Сам боцман, матрос, капітан.

Ішов кораблик, шумів вітрилами,

Не боявся ніде нічого.

І вулкани сивими бровами

Поводили побачивши його.

Ішов кораблик по літнім морям,

Корчив пики останнім царям,

Всі країни в кольорі, всі на місці,—

Все записував, все перевіряв!

Разів п'ятнадцять, раз двадцять за добу

З ним зустрічалися інші судна:

Постоять, посудачать хвилинку

І знову побіжать хто куди...

Ішов кораблик, про щось мріяв,

Все, що бачив, на щогли мотав,

Робив висновки сам,— сам свій лоцман,

Сам боцман, матрос, капітан!