Девушка из харчевни - Новелла Матвеева

Любви моей ты боялся зря —

Не так я страшно люблю.

Мне было довольно видеть тебя,

Встречать улыбку твою.

И если ты уходил к другой

Иль просто был неизвестно где,

Мне было довольно того, что твой

Плащ висел на гвозде.

Когда же, наш мимолетный гость,

Ты умчался, новой судьбы ища,

Мне было довольно того, что гвоздь

Остался после плаща.

Теченье дней, шелестенье лет,

Туман, ветер и дождь.

А в доме событье — страшнее нет:

Из стенки вынули гвоздь.

Туман, и ветер, и шум дождя,

Теченье дней, шелестенье лет,

Мне было довольно, что от гвоздя

Остался маленький след.

Когда же и след от гвоздя исчез

Под кистью старого маляра,

Мне было довольно того, что след

Гвоздя был виден вчера.

Любви моей ты боялся зря.

Не так я страшно люблю.

Мне было довольно видеть тебя,

Встречать улыбку твою.

И в теплом ветре ловить опять

То скрипок плач, то литавров медь…

А что я с этого буду иметь,

Того тебе не понять.

Hовелла Матвеева, 1964

Любові моєї ти боявся даремно

Не так я страшно люблю.

Мені було досить тебе бачити,

Зустрічати твою посмішку.

І якщо ти пішов до другий

Або просто був невідомо де,

Мені було достатньо того, що твій

Плащ висів на цвяху.

Коли ж, наш швидкоплинний гість,

Ти помчав, нової долі шукаючи,

Мені було досить того, що цвях

Залишився після плаща.

Протягом днів, шелестіння років,

Туман, вітер та дощ.

А в будинку подія — страшнішого немає:

Зі стіни вийняли цвях.

Туман, і вітер, і шум дощу,

Протягом днів, шелестіння років,

Мені було досить, що від цвяха

Залишився маленький слід.

Коли ж і слід від цвяха зник

Під пензлем старого маляра,

Мені було досить того, що слід

Цвяха було видно вчора.

Любові моєї ти боявся даремно.

Не так я страшно люблю.

Мені було досить тебе бачити,

Зустрічати твою посмішку.

І в теплому вітрі ловити знову

То скрипок плач, то літаврів мідь…

А що я з цього матиму,

Того тобі не зрозуміти.

Hовелла Матвєєва, 1964