Караван - Новелла Матвеева

Мой караван шагал через пустыню,

Мой караван шагал через пустыню

Первый верблюд о чем-то с грустью думал,

И остальные вторили ему.

И головами так они качали,

Словно о чем-то знали, но молчали,

Словно о чем-то знали, но не знали:

Как рассказать, когда, зачем, кому…

Змеи шуршали среди песка и зноя…

Что это там?

Что это там такое?

Белый корабль, снастей переплетенье,

Яркий флажок, кильватер голубой…

Из-под руки смотрю туда, моргая:

Это она!

Опять — Фата-моргана!

Это ее цветные сновиденья

Это ее театр передвижной!

Путь мой далек.

На всем лежит истома.

Я загрустил: не шлют письма из дома…

«Плюй ты на все!

Учись, брат, у верблюда!»

—

Скажет товарищ, хлопнув по плечу.

Я же в сердцах пошлю его к верблюду,

Я же — в сердцах — пошлю его к верблюду:

И у тебя учиться, мол, не буду,

И у верблюда — тоже не хочу.

Друг отошел и, чтобы скрыть обиду,

Книгу достал, потрепанную с виду,

С грязным обрезом, в пестром переплете,

Книгу о том, что горе не беда…

…Право, уйду!

Наймусь к фата-моргане:

Буду шутом в волшебном балагане,

И никогда меня вы не найдете:

Ведь от колес волшебных нет следа.

Но караван все шел через пустыню,

Но караван шагал через пустыню,

Шел караван и шел через пустыню,

Шел потому, что горе — не беда.

Мій караван крокував через пустелю,

Мій караван крокував через пустелю

Перший верблюд про чомусь із сумом думав,

І інші вторили йому.

І головами так вони гойдали,

Наче про щось знали, але мовчали,

Наче про щось знали, але не знали:

Як розповісти, коли, навіщо, кому?

Змії шаруділи серед піску і спеки.

Що там?

Що це таке?

Білий корабель, снастей переплетення,

Яскравий прапорець, кільватер блакитний.

З-під руки дивлюся туди, моргаючи:

Це вона!

Знову — Фата-моргана!

Це її кольорові сновидіння

Це її театр пересувний!

Шлях мій далекий.

На всьому лежить знемога.

Я засумував: не надішлють листи з дому…

«Плюй ти на все!

Вчись, брате, у верблюда!»

-

Скаже товариш, ляснувши по плечу.

Я в серцях пошлю його до верблюда,

Я ж — в серцях — пошлю його до верблюда:

І у тебе вчитися, мовляв, не буду,

І у верблюда — теж не хочу.

Друг відійшов і, щоб приховати образу,

Книгу дістав, пошарпаний з виду,

З брудним обрізом, у рябій палітурці,

Книгу про те, що горе не біда…

…Право, піду!

Наймусь до фата-моргани:

Буду блазнем у чарівному балагані,

І ніколи мене ви не знайдете:

Адже від коліс чарівних немає сліду.

Але караван все йшов через пустелю,

Але караван крокував через пустелю,

Ішов караван і йшов через пустелю,

Ішов тому, що горе не біда.