Поэты - Новелла Матвеева

Каждую ночь, горя не зная,

Всходит луна, как заводная,

Видно на ней кто-то бывает,

То зажигает ее, то задувает.

Непрогореть ей помогает,

То задувает, то зажигает.

Ой вы, приливы и отливы,

Этой луне в вышине подчинены вы,

И как бы ни были вы нетерпеливы,

Вами, приливы, вами, отливы,

Правит луна.

Но стоит луне чуть зазеваться,

Волны пойдут петь-плясать,

Где-то скрываться,

И не узнаешь, куда

Могли подеваться

Шестая волна, седьмая волна,

Восьмая волна.

Вот и опять в небо взлетая,

Светит луна, волны считая.

Вот и опять не досчиталась,

Сколько их было в морях,

Сколько осталось.

Видно опять волна стала волною,

Просто волною над глубиною.

Видно опять волна стала волною,

Просто волною над глубиною...

Просто волною над глубиною...

Щоночі, горя не знаючи,

Сходить місяць, як заводний,

Видно на ній хтось буває,

То запалює її, то задує.

Непрогоріти їй допомагає,

То задує, то запалює.

Ой ви, припливи та відливи,

Цьому місяці у висоті підпорядковані ви,

І як би ви були нетерплячі,

Вами, припливи, вами, відливи,

Править місяць.

Але варто місяці трохи позіхатися,

Хвилі підуть співати-танцювати,

Десь ховатися,

І не дізнаєшся, куди

Могли подітися

Шоста хвиля, сьома хвиля,

Восьма хвиля.

Ось і знову в небо злітаючи,

Світить місяць, рахуючи хвилі.

Ось і знову не дорахувалася,

Скільки їх було у морях,

Скільки залишилось.

Видно знову хвиля стала хвилею,

Просто хвилею над глибиною.

Видно знову хвиля стала хвилею,

Просто хвилею над глибиною...

Просто хвилею над глибиною...