Снег и ночь - Нигатив

Корабль уплывает вдаль, качаясь на волнах

Февраль накинул шаль, что в странников вселяет страх,

Но ей не жаль и нет упрёка в молодых глазах

Был сделан выбор и он тихо хныкал в свёртке на руках

Она пристально смотрела вслед окаменев

И неистово летел снег, и пока никем была изгнана сюда

Никак ползти наверх

Не понимала — вьюга остатки света разгоняла

Такой утёс едва покинешь ты без слёз

Тропинка всё струилась сквозь камни, то в бок, то под откос

Она вставала, падала, ревела не шутя

Оберегала курткой прикрывая бледное дитя

Позади глухой мощный рокот в море

Впереди холодное голое плоскогорье

Куда идти?

Ночь молчалива, как могила

И придвинув девочку к груди, засеменила к ложбинам

Чернота испещрённая белыми точками

Железный холод поглощал остатки одиночества

Заледенили ноздри, тускло блестели звёзды

Яростный ветер бросал гроздьями снег в воздух

Ног не слышно, руки живы локтя выше,

Но ей важно слышать то, что в тёплом свёртке ещё кто-то дышит

Тут не до излишеств — не уют нужен, затишек

Старый дуб склонившись в непогоду подарил им нишу

Конец близится, он неминуем, сколько не отсрочь

Снимает куртку без раздумий, чтобы свёрток обволочь

И к ней жмётся голая: «Тебе так теплее, дочь?»

И окутал полностью снег и ночь, снег и ночь

Будильник зазвенел, сперва вполсилы, затем надрывно

И гудки его порывами струились

Её тошнило, тело сотрясала дрожь

С отвращением схватила телефон, словно это нож

«Аллё.

Да здравствуйте, это Михеева

Я к вам записана была на аборт на девять,

Но я не приду, извините, до свиданья.»

Улыбнулась, гладила живот, словно там тайна

Снег и ночь, снег и ночь

В закоулках души твоей чувствуешь, слышишь

Сын и дочь, сын и дочь

Всё зовут тебя те, коих счёл ты лишними

Снег и ночь, снег и ночь

Снег и ночь, снег и ночь

В закоулках души твоей чувствуешь, слышишь

Сын и дочь, сын и дочь

Всё зовут тебя те, коих счёл ты лишними

Снег и ночь, снег и ночь

Корабель спливає вдалину, гойдаючись на хвилях

Лютий накинув шаль, що в мандрівників вселяє страх,

Але не не шкода і немає докору в молодих очах

Було зроблено вибір і він тихо хникав у згортці на руках

Вона пильно дивилася слідом закам'янівши

І несамовито летів сніг, і поки ніким була вигнана сюди

Ніяк повзти нагору

Не розуміла — завірюха залишки світла розганяла

Такий стрімчак ледве покинеш ти без сліз

Стежка все струмувала крізь каміння, то в бік, то під укіс

Вона вставала, падала, ревела не жартуючи

Оберігала курткою прикриваючи бліде дитя

Позаду глухий потужний рокіт у море

Попереду холодне голе плоскогір'я

Куди йти?

Ніч мовчазна, як могила

І присунувши дівчинку до груди, засеніла до ложбин

Чорнота поцяткована білими крапками

Залізний холод поглинав залишки самотності

Заледеніли ніздрі, тьмяно блищали зірки

Шалений вітер кидав гронами сніг у повітря

Ніг не чути, руки живі ліктя вище,

Але їй важливо чути те, що в теплому згортці ще хтось дихає

Тут не до надмірностей — не уют потрібен, тиш

Старий дуб схилившись у непогоду подарував їм нішу

Кінець наближається, він неминучий, скільки не відстроч

Знімає куртку без роздумів, щоб згорток обволікати

І до неї тулиться гола: «Тобі так тепліше, дочко?»

І окутал повністю сніг і ніч, сніг і ніч

Будильник задзвенів, спочатку напівсили, потім надривно

І гудки його поривами струменіли

Її нудило, тіло трясло тремтіння

З огидою схопила телефон, наче це ніж

«Алле.

Так, вітайте, це Міхєєва

Я да вам записана була на аборт на дев'ять,

Але я не прийду, вибачте, до¸побачення.»

Усміхнулася, гладила живіт, немов там таємниця

Сніг і ніч, сніг та ніч

У закутках душі твоєї відчуваєш, чуєш

Син і дочка, син і дочка

Всі звуть тебе ті, яких ти вважав зайвими

Сніг і ніч, сніг та ніч

Сніг і ніч, сніг та ніч

У закутках душі твоєї відчуваєш, чуєш

Син і дочка, син і дочка

Всі звуть тебе ті, яких ти вважав зайвими

Сніг і ніч, сніг та ніч