Туман - Нигатив

Медленно плыл в городе туман

Я не забыл горе от ума

Я не остыл и не потерял

Ту веру в лучшее

Медленно плыл в городе туман

Я не забыл горе от ума

Где-то луч света и радуга

Там за тучами

Это как скорый поезд: все заняты места

И здесь каждый порознь свои дни листал

Сгинула весна, бурная юность

Ночи длинные без сна, буйный разгул весь

За окнами где-то мелькало знойное лето

И спокойный блеклый свет его едва и след оставил

Раздали пледы, веет холодом, кружит листва

Медленно за город городом нас мчит состав

И тебе виден снег уже и, кажется вот-вот

Тебя срежут как передержанный, перезревший плод

И мечется душа, бьётся в страхе: бежать куда?

В полумраке ночей зябких воздух сжал туман

Не видно неба синего, застыло обессиленное

Спотыкаясь, носилось, да шептало: "Прости меня"

И прорывался луч света клубов этих между

Как раз тогда, когда рассудок утратил надежду

Медленно плыл в городе туман

Я не забыл горе от ума

Я не остыл и не потерял

Ту веру в лучшее

Медленно плыл в городе туман

Я не забыл горе от ума

Где-то луч света и радуга

Там за тучами

Гулял по парку, глядя украдкой на часы

Сперва негодовал, закипал, устал, остыл

Ты снова опоздала, бросив мне к ногам: "Прости"

Себя так оправдала, но вновь доводы пусты

Я даже не рассержен, уже не будет как прежде

Безудержной нежности, ни буйства, ни бешенства

Первых подснежников наших и след простыл

Жаркой страсти лета нет и неведом стыд

Одета, накрашена ярко, ну прямо до наглого

Ну, я то знаю, для того, чтобы раздеться наголо

Днём тепло, ночь прохладна – и так каждый раз

И ты верна себе, как и манере опаздывать

Я, минимум, раз 8 готов был тебя бросить

Моя уму непостижимо любимая осень

Я остаюсь, и пусть летит на юг птиц караван

Я остаюсь, меня пленил твой густой туман

Медленно плыл в городе туман

Я не забыл горе от ума

Я не остыл и не потерял

Ту веру в лучшее

Медленно плыл в городе туман

Я не забыл горе от ума

Где-то луч света и радуга

Там за тучами

Повільно плив у місті туман

Я не забув горе від розуму

Я не охолонув і не втратив

Ту віру у краще

Повільно плив у місті туман

Я не забув горе від розуму

Десь промінь світла та веселка

Там за хмарами

Це як швидкий поїзд: усі зайняті місця

І тут кожен порізно свої дні гортав

Згинула весна, бурхлива юність

Ночі довгі без сну, буйний розгул

За вікнами десь миготіло спекотне літо

І спокійне блякло світло його ледь і слід залишило

Роздали пледи, віє холодом, кружляє листя

Повільно за містом містом мчить склад

І тобі видно сніг уже і, здається ось-ось

Тебе зріжуть як перетриманий плід, що перезрів.

І кидається душа, б'ється в страху: тікати куди?

У напівтемряві ночей мерзлякуватих повітря стиснуло туману

Не видно неба синього, застигло знесилене

Спотикаючись, гасало, та шепотіло: "Пробач мені"

І проривався промінь світла клубів цих між

Саме тоді, коли розум втратив надію

Повільно плив у місті туман

Я не забув горе від розуму

Я не охолонув і не втратив

Ту віру у краще

Повільно плив у місті туман

Я не забув горе від розуму

Десь промінь світла та веселка

Там за хмарами

Гуляв парком, дивлячись крадькома на годинник

Спершу обурювався, закипав, втомився, охолонув

Ти знову спізнилася, кинувши мені до ніг: "Пробач"

Себе так виправдала, але знову аргументи порожні

Я навіть не розсерджений, вже не буде як раніше

Нестримної ніжності, ні буяння, ні сказу

Перших пролісків наших і слід простиг

Спекотної пристрасті літа немає і невідомий сором

Одягнена, нафарбована яскраво, ну прямо до зухвалого

Ну, я то знаю, щоб роздягнутися наголо

Вдень тепло, ніч прохолодна – і так щоразу

І ти вірна собі, як і манері спізнюватися

Я, мінімум, разів 8 готовий був тебе покинути

Моя розуму незбагненно улюблена осінь

Я залишаюся, і нехай летить на південь птахів караван

Я залишаюся, мене полонив твій густий туман

Повільно плив у місті туман

Я не забув горе від розуму

Я не охолонув і не втратив

Ту віру у краще

Повільно плив у місті туман

Я не забув горе від розуму

Десь промінь світла та веселка

Там за хмарами