Измена - Нигатив

Сигнал стонущего корабля, мои стихи.

Или я впитао в себя весь яд.

Зависаю глядя в монитор уже неделю,

Никому не рад, в душе-то дождь, то град.

Ложь-враг.

И я устал врать где ты сейчас,

Измена ставит печать на лицах, или печаль.

Как разговор начать, как сказать,

Что ты ничья!

Как сдержаться, как не закричать.

Мы упадем с обрыва вместе, или взлетим,

Нас будет двое, там где я один, и не один.

Так было раньше, а что теперь?

Метель за окнами, и пролитое на скатерть,

Остывшее кофе.

Хватит с меня-гаснут мои маяки.

И пусть тонут корабли, обрастая кораллами.

Я старался, честно, не превращать узы в узлы.

Но превратила ты, разявзяала.

Уходи — нам больше нечего делить,

Ты растоптала наш мир-порвала нить.

Уходи, я постараюсь с этим жить.

Мир без тебя, мир без любви.

Уходи, теперь попробуй с этим жить.

Мир без меня, мир без любви.

Здравствуй, ты снова поздно.

Остыть постель успела,

Поводы разные.

Что сегодня?

У кого-то праздник?

Прости, теперь вижу как спиртным разит

Ноги на показ, все рассказы бессвязные.

Дерзишь — остынь, я не прав разве?

Отчего взгляд твой не дарит больше ласки,

Что за смски?

Вот как.

Сказки!

Не хватит духу сказать вслух — измена.

Вот это слово — что стала бела как стены.

Словно с больного сердца — сорвали пластырь

Плачешь, стерва.

Довольно!

На съешь нас.

Я, прощай, больше нас нет.

говоришь навзрыд, а по мне насмех.

Как же слеп был — время платит

Собрался насмерть, двери настежь.

Уходи — нам больше нечего делить,

Ты растоптала наш мир-порвала нить.

Уходи, я постараюсь с этим жить.

Мир без тебя, мир без любви.

Сигнал стогне корабля, мої вірші.

Або я впитала в себе всю отруту.

Зависаю дивлячись у монітор вже тиждень,

Нікому не рад, в душі-то дощ, то град.

Брехня-ворог.

І я втомився брехати де ти зараз,

Зрада ставить печатку на обличчях, або сум.

Як розмову почати, як сказати,

Що ти нічия!

Як стриматися, як не закричати.

Ми впадемо з обриву разом, або злетимо,

Нас буде двоє, там де я один, і не один.

Так було раніше, а що тепер?

Завірюха за вікнами, і пролите на скатертину,

Остигла кава.

Досить з мене-гаснуть мої маяки.

І нехай тонуть кораблі, обростаючи коралами.

Я намагався, чесно, не перетворювати узи на вузли.

Але перетворила ти, роззявила.

Іди — нам більше нічого ділити,

Ти розтоптала наш світ-порвала нитку.

Іди, я постараюся з цим жити.

Мир без тебе, світ без кохання.

Іди, тепер спробуй із цим жити.

Світ без мене, світ без кохання.

Привіт, ти знову пізно.

Охолонути ліжко встигла,

Приводи різні.

Що сьогодні?

У когось свято?

Вибач, тепер бачу як спиртним б'є

Ноги на показ, усі оповідання безладні.

Дерзиш - остигни, я не прав хіба?

Чому погляд твій не дарує більше ласки,

Що за смськи?

Ось як.

Казки!

Не вистачить духу сказати вголос—зрада.

Ось це слово — що стала біла, як стіни.

Немов із хворого серця — зірвали пластир

Плачеш, стерво.

Досить!

На з'їж нас.

Я, прощавай, більше за нас немає.

говориш ридма, а на мене насміх.

Який сліпий був час платить

Зібрався до смерті, двері навстіж.

Іди — нам більше нічого ділити,

Ти розтоптала наш світ-порвала нитку.

Іди, я постараюся з цим жити.

Мир без тебе, світ без кохання.