Парадокс - Михаил Шелег

Вот какой парадокс, не найти нам прямого ответа,

Что от жизни мы ждем?

Отчего так капризны все мы?

В ледяном феврале мы живем ожиданием лета,

А в июле грустим и живем ожиданьем зимы.

Мы любимых своих провожаем, целуем им руки,

Преподносим цветы и пытаемся как-то развлечь,

А когда они рядом, живем в ожидании разлуки,

Но разлука придет — и мы вновь в ожидании встреч.

Наша жизнь нас кружит, в своем вихре стремительном вертит,

И все кажется нам — бесконечна у времени нить,

Мы страдаем и любим и живем в ожидании смерти,

Вот она у ворот — не проси ее повременить.

Вот какой парадокс, не к добру видно бьется посуда,

Но мы верим и бьем, и — Аминь!, и — Во веки веков!

И так было всегда — мы живем в ожидании чуда,

Привыкаем и ждем его вновь.

Ось який парадокс, не знайти нам прямої відповіді,

Що від життя ми чекаємо?

Чому такі примхливі всі ми?

У крижаному лютому ми живемо очікуванням літа,

А в липні сумуємо і живемо очікуванням зими.

Ми улюблених своїх проводжаємо, цілуємо їм руки,

Подаємо квіти і намагаємося якось розважити,

А коли вони поряд, живемо в очікуванні розлуки,

Але розлука прийде і ми знову в очікуванні зустрічей.

Наше життя нас крутить, у своєму вихорі стрімкому крутить,

І все здається нам — нескінченна у часу нитка,

Ми страждаємо і любимо і живемо в очікуванні смерті,

Ось вона біля воріт — не проси її почекати.

Ось який парадокс, не до добра видно б'ється посуд,

Але ми віримо і б'ємо, і — Амінь!, і — На віки віків!

І так було завжди — ми живемо в очікуванні дива,

Звикаємо і чекаємо його знову.