Закуси! - Михаил Шелег

Одесский пляж, июльский зной,

Девчонку в шапочке смешной,

Накрыла вдруг волна в четыре роста,

Меня разряд не подкачал,

К тому же рядом был причал,

А дальше все у нас пошло легко и просто

Просто, просто, просто.

Если спас, она сказала,

Знать судьба тебя послала,

Нас двоих навек связала,

А с судьбой не надо вздорить,

Нам ее не переспорить,

Не замедлить, не ускорить.

Меня браток на дело звал,

Все просчитал и разузнал,

Как подобрать ключи к валютной дверце,

Она примчалась без пяти,

Она сказала — Не ходи,

Ты там нарвешься на засаду, чует сердце,

Сердце, сердце, сердце.

Я послушался подругу,

А дружок мой с перепугу,

Лег на дно, свалил в Калугу,

А с судьбой не надо вздорить,

Нам ее не переспорить,

Не замедлить, не ускорить.

Текли года как дождь в песок

И от ножа на волосок,

Бывал порой и тут не лицемерил,

Но словно трещину во льду,

Подруга чуяла беду,

Предупреждая -Не ходи, и я ей верил

Верил, верил, верил.

Ах, как жарко обнимала,

Мне судьба ее послала

Нас двоих навек связала,

А с судьбой не надо вздорить,

Нам ее не переспорить,

Не замедлить, не ускорить.

Но как-то раз в парадняке

Я погорел на пустяке,

Ну, а ее со мной не оказалось,

И вот, в начале декабря,

Она, ни с кем не говоря,

Вошла во двор монастыря и там осталась,

Осталась, осталась, осталась.

Эх, судьба моя блатная,

То, что скажешь ты, вздыхая,

Знаю, знаю, дорогая,

Нам с судьбой не надо вздорить,

Нам ее не переспорить,

Не замедлить, не ускорить.

На вышке — ствол, под вышкой — ток,

Нескоро кончится мой срок,

Тут — беспредел, игра без правил,

А мне все это — трын -трава,

Ведь я любил ее, братва,

А тот, кто этого не понял — жалкий фраер,

Фраер, фраер, фраер.

Если спас, она сказала,

Знать судьба тебя послала,

Нас двоих навек связала,

А с судьбой не надо вздорить,

Нам ее не переспорить,

Не замедлить, не ускорить.

Одеський пляж, липнева спека,

Дівчисько в шапочці смішний,

Накрила раптом хвиля в чотири зросту,

Мене розряд не підкачав,

До того ж поруч був причал,

А далі все в нас пішло легко і просто

Просто просто, просто.

Якщо врятував, вона сказала,

Знати доля тебе послала,

Нас двох навік пов'язала,

А з долею не треба сваритися,

Нам її не переспорити,

Не сповільнити, не прискорити.

Мене браток на справу кликав,

Все прорахував і розпізнав,

Як підібрати ключі до валютних дверей,

Вона примчала без п'яти,

Вона сказала — Не ходи,

Ти там нарвешся на засідку, чує серце,

Серце, серце, серце.

Я послухався подругу,

А друже мій з переляку,

Ліг на дно, звалив у Калугу,

А з долею не треба сваритися,

Нам її не переспорити,

Не сповільнити, не прискорити.

Текли роки як дощ у пісок

І від ножа на волосок,

Бував часом і тут не лицемірив,

Але ніби тріщину під льду,

Подруга чула лихо,

Попереджаючи -Не ходи, і я вірив їй

Вірив, вірив, вірив.

Ах, як жарко обіймала,

Мені доля її послала

Нас двох навік пов'язала,

А з долею не треба сваритися,

Нам її не переспорити,

Не сповільнити, не прискорити.

Але якось у парадняку

Я погорів на дрібниці,

Ну, а її зі мною не виявилося,

І ось, на на початку грудня,

Вона, ні з ким не кажучи,

Увійшла у двір монастиря і там залишилася,

Залишилась, лишилася, лишилася.

Ех, доля моя блатна,

Те, що скажеш ти, зітхаючи,

Знаю, знаю, люба,

Нам із долею не треба сваритися,

Нам її не переспорити,

Не сповільнити, не прискорити.

На вишці — стовбур, під вежею — струм,

Нескоро скінчиться мій термін,

Тут - беззаконня, гра без правил,

А мені все це - трин-трава,

Адже я любив її, братва,

А той, хто цього не зрозумів — жалюгідний фраєр,

Фраєр, фраєр, фраєр.

Якщо врятував, вона сказала,

Знати доля тебе послала,

Нас двох навік пов'язала,

А з долею не треба сваритися,

Нам її не переспорити,

Не сповільнити, не прискорити.