Kantata - Marek Grechuta

Śniły mi się ptaki bez nieba…

Śniły mi się konie bez ziemi…

Tu żadnej pory roku oprócz zimy nie ma

Tu miejsce na labirynt i na głowę kamień

Obcy mur z obcym murem graniczy

Na łodyżce podwórka więdnie lniany kwiatek nieba

A oni tam zboże sieją

Senne siano się zwozi w sienie otwarte na oścież

Tam lato ze złotym berłem przechodzi

Jeszcze z daleka samego Królestwa

Świeci ostatnie jabłko na jabłoni…

Tu miejsce na labirynt i na głowę kamień

I nikt nie krzyknie nawet, kiedy upadnę w zgiełku zmotoryzowanym

Jak resztki lodu sprząta się przed wiosną - obcego człowieka podniosą

Zbiegną się nagle wszystkie strony i pory roku będą równocześnie

Wszystkie chwile uderzą naraz do serca

I spór będą wiodły, do której z nich należę

I niech to będzie spowiedź, ale bez rozgrzeszenia

Nie chcę, by okradano mnie z mojego życia

Мені снилися птахи без неба...

Мені снилися коні без землі...

Тут немає пори року, крім зими

Тут є місце для лабіринту і камінь для голови

Стороння стіна межує з чужою стіною

Небесна лляна квітка в’яне на задньому дворі

А там сіють зернові

У широкий відкритий зал приносять сонне сіно

Там літо проходить із золотим скіпетром

До самого королівства ще далеко

На яблуні сяє останнє яблуко...

Тут є місце для лабіринту і камінь для голови

І ніхто не кричить, навіть коли я впаду в моторизованій метушні

Як до весни приберуть лід, що залишився – чужий підбере

Всі сторони раптом зустрінуться, і пори року будуть одночасно

Усі моменти відразу впадуть у серце

І суперечка призведе до того, до кого я належу

І нехай це буде сповідь, але без відпущення

Я не хочу, щоб у мене вкрали життя