Soif de la vie - Mano Solo, JEAN LAMOOT

Ménilmontant derrière un comptoir

Y’avait une petite rouquine aux sourcils noirs

Ses cheveux bouclés racontaient des histoires

Que tous restaient figés, à écouter jusqu’au soir

Ouais mais elle, elle ne disait rien

Pas même merci, ou à demain

De sa bouche grande comme un ravin

On s’y jetterais pour y mourir

Une bouche, ou prétendaient certains

On avait même vu un sourire

Mais de cet homme poussant la porte

Et qui commandait d’une voix forte

J’ai soif de la vie, qu’on m’en apporte

Et il partait dans de grands éclats de rire

Qui pour la serveur étaient comme des navires

Transportant les rêves qu’elle n’avait jamais eu

Vers un soleil qu’elle n’aurait jamais cru

Et il est resté là jusqu’au soir

A raconter de drôles d’histoires

Des pays inconnus et nouveaux

Juste à trois stations de métro

Qu’un grand boulevard, bazar de l’espoir

Où les amours se trament et se désirent

Sans qu’il n’ait même plus rien à dire

Et pour sûr qu’un jour, on y défilera

Hurlait-il en s’aidant des bras

Et il recommandait d’une voix forte

J’ai soif de la vie, qu’on m’en apporte

Que dans son goulot, elle me transporte

Elle aurait pu l'écouter des nuits entières

En oublier de laver ses verres

Abandonner le bar à ses clients

Et avec lui s’enfuir éperdument

Mais quand c’est à elle qu’il à parlé

C'était pour dire «ma p’tite dame combien qu'ça fait ?»

Alors elle a dit «c'est pour la maison»

Et dans le bistrot ça a fait sensation

Alors il est parti comme il était venu

Arraché par la rue

Et depuis elle ne pense qu'à lui

Sous le regard des autres

Et depuis elle ne pense qu'à lui

Et dans son coeur le manque se vautre

Et chaque jour elle entend tout bas

Se petit refrain qui cogne à sa porte

J’ai soif de la vie, qu’on m’en apporte

Que dans un grand tourbillon, elle me transporte (x6)

Менільмонтан за прилавком

Був маленький рудий з чорними бровами

Її кучеряве волосся розповідало історії

Щоб усі завмерли, слухаючи до вечора

Так, але вона нічого не сказала

Навіть не дякую, чи побачимось завтра

З рота широкий, як яр

Ми б кинулися туди вмирати

Рот, чи якісь стверджували

Ми навіть побачили посмішку

Але цього чоловіка, що штовхає двері

І хто наказував гучним голосом

Я прагну життя, принеси його мені

І він розсміявся

Які для офіціанта були як кораблі

Несучи мрії, яких вона ніколи не мала

Сонцю вона ніколи не вірила

І просидів там до вечора

Розповідати смішні історії

Землі невідомі й нові

Всього три зупинки метро

Тільки грандіозний бульвар, базар надії

Де кохання плетуться і бажані

Навіть не маючи нічого більше сказати

І напевно, колись ми там продефілюємо

Він завив за допомогою рук

І рекомендував гучним голосом

Я прагну життя, принеси його мені

Що на шиї вона мене несе

Вона могла слухати це цілу ніч

Забув помити окуляри

Залиште бар його клієнтам

І з ним дико втікають

Але коли він розмовляв з нею

Це було сказати "моя маленька леді, скільки це коштує?"

Тож вона сказала "це для дому"

А в бістро це викликало фурор

Тому він пішов, як і прийшов

Зірваний з вулиці

І відтоді вона думає тільки про нього

В очах інших

І відтоді вона думає тільки про нього

І в її серці бракує валяється

І кожен день вона чує тихо

Цей маленький хор стукає в його двері

Я прагну життя, принеси його мені

Що у великий вихор вона переносить мене (x6)