Les enfants païens - Mano Solo

Les enfants païens c’est comme la pluie

Ça coule sur toi puis ça s’en va, ça laisse juste des trainées blanches sur la

crasse de ta peau

Comme des ravins blancs, si on creuse, bin c’est rouge

Les enfants païens ça collent aux pieds, ça collent au cœur, ça se cholestérol

Ça pue, ça moisi dans leurs bouches de pas sourir

Comme des cafards, t’en écrase un, t’en as 17 qui renaissent

La nuit résonne des pas de leur armée

Les enfants païens avec six pattes pour pouvoir en perdre en chemin

Articulation par articulation, les enfants païens rampent dans la nuit de Rome

sur tout les chemins qui mènent aux hommes

Par colonnes ils se sont marchés sur les talons

C’est toute l’Europe qui résonne de leur musique quand bientôt leurs excréments

claudiquent entre leurs doigts de pieds

Sur un chemin de purin, des kilomètres de fange se voient naître

Abandonnées par les anges et surtout par leurs maîtres.

Elles resteront là pour

guider l’histoire des voix sans voies, dures et bien sèches, des étrons

magnifiques polis par les pas de millions de pèlerins qui sont devenus les

bases du monde d’hier

Aujourd’hui est naît demain.

C’est la tunique des ensanglantés, des

ensanglanteurs du monde entier

Plus rien de s’est vécu, ils ne virent même plus leurs culs

Les enfants païens deviennent des gens comme moi, des hommes en guerre,

des armes plein les bras, en guerre contre Dieu qui n’a jamais cru en eux

Chaque homme est un enfant violé qui aura laissé là pour toujours son petit tas

d’amour

Les enfants païens c’est comme la pluie

Ça coule sur toi puis ça s’en va, ça laisse juste des trainées blanches sur la

crasse de ta peau

Comme des ravins blancs, si tu creuses… bin c’est rouge…

Язичницькі діти, як дощ

Воно капає на вас, потім зникає, залишаючи на ньому лише білі смуги

бруд з вашої шкіри

Як білі яри, як копаємо, то воно червоне

Діти-язичники липне до ніг, липне до серця, набирає холестерину

Смердить, пліснявіє в роті, щоб не посміхнутися

Як тарганів, роздавиш одного, відродишся 17

Ніч відлунює кроками їхнього війська

Язичницькі діти з шістьма ногами, щоб вони могли втратити деякі по дорозі

Спільно за спіною язичницькі діти повзають нічним Римом

на всіх шляхах, що ведуть до людей

У колонах вони йшли по п'ятах

Це вся Європа лунає від їхньої музики, коли незабаром їхні екскременти

шкутильгають між пальцями ніг

На шляху гною народжуються милі болота

Покинуті янголами і особливо своїми господарями.

Вони залишаться там

керівництво розповіддю про глухі голоси, тверді й сухі, якашки

чудовий відполірований слідами мільйонів паломників, які стали

основи вчорашнього світу

Сьогодні народжується завтра.

Це туніка закривавленого,

кровососів по всьому світу

Більше нічого не сталося, вони вже навіть не бачать своїх дуп

Діти-язичники стають такими, як я, людьми на війні,

повні зброї, воюючи з Богом, який ніколи в них не вірив

Кожна людина — це скривджена дитина, яка назавжди залишить там свою маленьку купу

любові

Язичницькі діти, як дощ

Воно капає на вас, потім зникає, залишаючи на ньому лише білі смуги

бруд з вашої шкіри

Як білі яри, якщо копнути... ну воно червоне...