El Mungo - Mano Solo, JEAN LAMOOT

En cette Espagne en feu il brûlait dans mon dos

El Mungo auréolé de ses cheveux de flammes ravagé

Il crachait sa fureur fulminant, il rougissait la lune

Et sa fumée éffacait les étoiles

Socorro hurlaient les oiseaux, ayudame criaient les arbres dévorés

Je regardais mes amis qui ne létaient plus

Comme derrière sur le rocher un bout de ma vie partait en fumée

Tout ce chemin pour ici se consumer dans des vacances sans magie

Dans nos bagages il devait y avoir tout Paris sa froideur et son ennui

Ses vieilles histoires trop vieilles pour encore y croire

J’avais jamais vu une piscine aussi triste

J’aurais voulu murer mes yeux mais je n’ai pu que les fermer

C’est alors qu’une voix parfumée de feutre et de velours

Qui se glisse dans ma main et desserre mes poings et dessine sur ma peau

D’Andalouses arabesques qui chatouillent ma solitude en cette énième turpitude

C’est une voix qui de son tango me dit les mots qu’il faut pour rester droit

comme un i

Tout en faisant basculer sa vie

Et je suis resté colgado a tus labios sans même connaître ton visage

Sans même avoir besoin d’y mettre une image

J’avais déjà les bras de ta musique qui magiques me faisaient traverser

Cet avatar pathétique enroulé de ta douce langue chaude et sucrée

J’en ai accepté le baiser tu ne peux savoir le bien que ça fait d’aimer

De se faire ébrécher le mur autour du coeur par une inexorable douceur

У цій Іспанії в вогні горіло за моєю спиною

Ель Мунго вивів у своє зруйноване полум’я волосся

Він вивернув свою блискавичну лють, він почервонів місяць

І його дим затушував зорі

Сокорро завив птахів, айудаме закричали пожирані дерева

Я подивився на своїх друзів, яких уже не було

Як позаду на скелі шматок мого життя згорів у диму

Весь цей шлях сюди, щоб спожити у святі без магії

У нашому багажі, мабуть, був весь Париж, його холод і його нудьга

Його старі історії занадто старі, щоб досі вірити

Такого сумного басейну я ще не бачила

Я хотів закрити очі, але міг тільки закрити їх

Саме тоді пролунав голос, що пахнув повстю й оксамитом

Це ковзає мені в руку, розтискає кулаки і притягує мою шкіру

Андалузькі арабески, що лоскочуть мою самотність у цій неосяжній беззаконні

Це голос, який своїм танго підказує мені слова, які мені потрібні, щоб залишатися вертикальним

як і

Поки хитає його життя

І я залишився в колгадо до губних губ, навіть не знаючи твого обличчя

Навіть не вставляючи зображення

Я вже мав обійми твоєї музики, які чарівним чином пронесли мене

Цей жалюгідний аватар загорнутий у твій солодкий гарячий солодкий язик

Я прийняв поцілунок, ти не знаєш, як добре любити

Щоб стіна розкололася навколо серця невблаганною лагідністю