Растёт в Волгограде берёзка - Людмила Зыкина

Агашина Маргарита Константиновна

РАСТЁТ В ВОЛГОГРАДЕ БЕРЁЗКА

Ты тоже родился в России — краю полевом и лесном.

У нас в каждой песне — берёза, берёза — под каждым окном.

На каждой весенней поляне их белый живой хоровод.

Но есть в Волгограде берёзка — увидишь, и сердце замрёт.

Её привезли издалёка в края, где шумят ковыли.

Как трудно она привыкала к огню волгоградской земли,

как долго она тосковала о светлых лесах на Руси, —

лежат под берёзкой ребята — об этом у них расспроси.

Трава под берёзкой не смята — никто из земли не вставал.

Но как это нужно солдату, чтоб кто-то над ним горевал.

И плакал — светло, как невеста, и помнил — навеки, как мать!

Ты тоже родился солдатом — тебе ли того не понять.

Ты тоже родился в России — берёзовом, милом краю.

Теперь, где ни встретишь берёзу, ты вспомнишь берёзку мою,

её молчаливые ветки, её терпеливую грусть.

Растет в Волгограде берёзка.

Попробуй её позабудь!

Агашина Маргарита Костянтинівна

РОСТІТ У ВОЛГОГРАДІ БЕРЕЗКА

Ти теж народився в Росії — краю польовому і лісовому.

У нас у кожній пісні - берези, берези - під кожним вікном.

На кожній весняній галявині їхній білий живий хоровод.

Але є в Волгограді берізка — побачиш, і серце замре.

Її привезли здалеку в краї, де шумлять ковили.

Як важко вона звикала до вогню волгоградської землі,

як довго вона сумувала про світлі ліси на Русі, —

лежать під березкою хлопці—про це у них розпитай.

Трава під березкою не зім'ята — ніхто з землі не вставав.

Але як це треба солдатові, щоб хтось над ним сумував.

І плакав — світло, як наречена, і пам'ятав — навіки, як мати!

Ти теж народився солдатом — тобі того не зрозуміти.

Ти теж народився в Росії — березовому, милому краю.

Тепер, де не зустрінеш березу, ти згадаєш березку мою,

її мовчазні гілки, її терплячий смуток.

Росте у Волгограді берізка.

Спробуй її забудь!