Carte orange - Les Tit' Nassels

Ls ont la mine grise du matin, les parisiens, Ils lisent dans le métro leur

quotidien, l’air de rien

Le bruit de la machine n’a pas à couvrir les mots, Ils serrent les canines,

ils dissimulent leurs crocs…

Moi j’suis posée sur mon strapontin, Paris je viens !

Quand sur moi

s’agglutinent quelques bambins, l’ai de rien

Ca y est il faut sortir la sonnerie vire le silence, Un son bien à vomir,

qui toujours règle la danse…

Me voilà dans le flot, et au galop, les parigots, Font claquer leurs talons,

comme des marteaux, l’air idiot

Moi j’vais à contre-sens, j’ai pas bien compris, Que dans ce genre de danse,

pas l’droit à la fantaisie…

Mais le soleil perce le béton, l’accordéon, Vient hanter les couloirs de ces

bas-fonds, allez une p’tite chanson !

Le musicien sourit, mais c’est pas gratuit !

Un p’tit sou mon ami pour

ensoleiller ta vie…

(C'est ça Paris ?)

Вони виглядають сірими вранці, парижани, Вони читають в метро своє

щодня, здавалося б, нічого

Шум машини не повинен заглушувати слова, Вони стискають ікла,

вони ховають свої ікла...

Я, я сиджу на своєму сидінні, Париж, я йду!

коли на мені

кілька малюків гуртуються разом, мені байдуже

Ось і все, ти маєш витягнути мелодію дзвінка, яка перетворює тишу, Звук, від якого тобі погано,

який завжди керує танцями...

Ось я в припливі, і галопом парижани, клацають п'ятами,

як молотки, виглядають безглуздо

Я, я йду проти зерна, я не зовсім зрозумів, Що в такому танці,

немає місця для фантазії...

Але сонце пробиває бетон, гармошку, Заходить в коридори цих

мілко, іди пісенька!

Музикант посміхається, але це не безкоштовно!

Трохи копійки, мій друг

скрасити своє життя...

(Це Париж?)