Les métamorphoses du vampire (les fleurs du mal) - Léo Ferré

La femme cependant, de sa bouche de fraise

En se tordant ainsi qu’un serpent sur la braise

Et pétrissant ses seins sur le fer de son busc

Laissait couler ces mots tout imprégnés de musc:

«Moi, j’ai la lèvre humide, et je sais la science

De perdre au fond d’un lit l’antique conscience

Je sèche tous les pleurs sur mes seins triomphants

Et fais rire les vieux du rire des enfants

Je remplace, pour qui me voit nue et sans voiles

La lune, le soleil, le ciel et les étoiles !

Je suis, mon cher savant, si docte aux Voluptés

Lorsque j'étouffe un homme en mes bras redoutés

Ou lorsque j’abandonne aux morsures mon buste

Timide et libertine, et fragile et robuste

Que sur ces matelas qui se pâment d'émoi

Les anges impuissants se damneraient pour moi !

"

Quand elle eut de mes os sucé toute la moelle

Et que languissamment je me tournai vers elle

Pour lui rendre un baiser d’amour, je ne vis plus

Qu’une outre aux flancs gluants, toute pleine de pus !

Je fermai les deux yeux, dans ma froide épouvante

Et quand je les rouvris à la clarté vivante

A mes côtés, au lieu du mannequin puissant

Qui semblait avoir fait provision de sang

Tremblaient confusément des débris de squelette

Qui d’eux-mêmes rendaient le cri d’une girouette

Ou d’une enseigne, au bout d’une tringle de fer

Que balance le vent pendant les nuits d’hiver

Жінка, правда, зі свого полуничного рота

Корчиться, як змія на вугіллі

І розминає груди на залізі свого буска

Нехай линуть ці просочені мускусом слова:

«У мене волога губа, і я знаю науку

Втратити на дні ліжка давнє сумління

Я висушую всі сльози на своїх тріумфальних грудях

І розсмішити старих сміхом дітей

Я замінюю, тому хто бачить мене оголеним і без покривала

Місяць, сонце, небо і зірки!

Я, мій дорогий учений, настільки вчений у Задоволенні

Коли я душу чоловіка в своїх жахливих руках

Або коли я здаюся укусам грудей

Сором'язливий і розпусний, тендітний і міцний

Чим на цих матрацах, що впадають в непритомність від хвилювання

Безпорадні ангели прокляли б себе за мене!

"

Коли вона з моїх кісток висмоктала весь мозок

І я мляво повернувся до неї

Щоб повернути їй поцілунок кохання, я вже не живу

Яка липка шкіра, повна гною!

Я заплющив обидва очі в холодному жаху

І коли я знову відкриваю їх для живої ясності

Біля мене, замість могутнього манекена

У кого ніби був запас крові

Уламки скелета розгублено затремтіли

Хто з себе відповів криком флюгера

Або знак на кінці залізного прута

Що вітер коливається зимовими ночами