La tristesse - Léo Ferré

La tristesse a jeté ses feux rue d’Amsterdam

Dans les yeux d’une fille accrochée aux pavés

Les gens qui s’en allaient dans ce Paris de flamme

Ne la regardaient plus, elle s'était pavée

La tristesse a changé d’hôtel et vit en face

Et la rue renversée dans ses yeux du malheur

Ne sait plus par quel bout se prendre et puis se casse

Au bout du boulevard comme un delta majeur, la tristesse…

C’est un chat étendu comme un drap sur la route

C’est ce vieux qui s’en va doucement se casser

C’est la peur de t’entendre aux frontières du doute

C’est la mélancolie qu’a pris quelques années

C’est le chant du silence emprunté à l’automne

C’est les feuilles chaussant leurs lunettes d’hiver

C’est un chagrin passé qui prend le téléphone

C’est une flaque d’eau qui se prend pour la mer, la tristesse…

La tristesse a passé la main et court encore

On la voit quelquefois traîner dans le quartier

Ou prendre ses quartiers de joie dans le drugstore

Où meurent des idées découpées en quartiers

La tristesse a planqué tes yeux dans les étoiles

Et te mêle au silence étoilé des années

Dont le regard lumière est voilé de ces voiles

Dont tu t’en vas drapant ton destin constellé, la tristesse…

C’est cet enfant perdu au bout de mes caresses

C’est le sang de la terre avorté cette nuit

C’est le bruit de mes pas quand marche ta détresse

Et c’est l’imaginaire au coin de la folie

C’est ta gorge en allée de ce foulard de soie

C’est un soleil bâtard bon pour les rayons X

C’est la pension pour Un dans un caveau pour trois

C’est un espoir perdu qui se cherche un préfixe, le désespoir…

Смуток кинув вогні на Амстердам-стріт

В очах дівчина чіпляється за бруківку

Люди, які йшли в цьому полум’яному Парижі

Більше на неї не дивився, вона була забита камінням

Смуток змінив готелі й життя навпроти

І вулиця перевернулася в його очах від нещастя

Не знає, який кінець взяти, а потім ламається

В кінці бульвару, як велика дельта, смуток...

Це кіт лежить, як простирадло на дорозі

Це цей старий потихеньку зламається

Це страх почути вас на межі сумніву

Це меланхолія, яка зайняла кілька років

Це пісня тиші, запозичена в осені

Це листя надягають свої зимові окуляри

Це минуле горе — брати трубку

Це калюжа, яка думає, що це море, смуток...

Смуток обминув руку і знову біжить

Іноді її можна побачити в околицях

Або прийняти радісні квартири в аптеці

Там, де вмирають розділяючі ідеї

Смуток сховав твої очі в зорях

І змішатися із зоряною тишею років

Чий погляд світла завуальований цими пеленами

З якого ти ідеш драпіруючи свою зоряну долю, смуток...

Це та загублена дитина в кінці моїх ласк

Це кров землі, перервана сьогодні ввечері

Це звук моїх кроків, коли йде твоя біда

І це фантастика на кутку божевілля

Це твоє горло в проході цього шовкового шарфа

Це гарне сонце для рентгенівських променів

Це пансіонат на одного в сховищі на трьох

Це втрачена надія, що шукає приставки, відчай...