L'albatros - Léo Ferré

Souvent, pour s’amuser, les hommes d'équipage

Prennent des albatros, vastes oiseaux des mers

Qui suivent, indolents compagnons de voyage

Le navire glissant sur les gouffres amers

A peine les ont-ils déposés sur les planches

Que ces rois de l’azur, maladroits et honteux

Laissent piteusement leurs grandes ailes blanches

Comme des avirons traîner à côté d’eux

Ce voyageur ailé, comme il est gauche et veule

Lui, naguère si beau, qu’il est comique et laid

L’un agace son bec avec un brûle-gueule

L’autre mime, en boitant, l’infirme qui volait

Le poète est semblable au prince des nuées

Qui hante la tempête et se rit de l’archer

Exilé sur le sol au milieu des huées

Ses ailes de géant l’empêchent de marcher

Часто для розваги члени екіпажу

Візьміть альбатросів, величезних птахів морів

Хто слідує, байдужі попутники

Корабель ковзає над гіркими прірвами

Не встигли покласти їх на дошки

Ось ці королі лазурі, незграбні і ганебні

На жаль, залишають свої великі білі крила

Наче весла тягнуться біля них

Цей крилатий мандрівник, який він незграбний і безхребетний

Він, колись такий гарний, він комічний і потворний

Один дошкуляє дзьобу пальником рота

Інший імітує, кульгаючи, каліку, що летів

Поет як князь хмар

Хто переслідує бурю і сміється з лучника

Засланий на підлогу серед вигуків

Його гігантські крила заважають йому ходити