Âme te souvient-il ? - Léo Ferré

Âme, te souvient-il, au fond du paradis

De le gare d’Auteuil et des trains de jadis

T’amenant chaque jour, venus de la Chapelle?

Jadis déjà!

Combien pourtant je me rappelle

Après les premiers mots de bonjour et d’accueil

Mon vieux bras dans le tien, nous quittions cet Auteuil

Et, sous les arbres pleins d’une gente musique

Notre entretien était souvent métaphysique

Ô tes forts arguments, ta foi du charbonnier!

Non sans quelque tendance, ô si franche!

à nier

Mais si vite quittée au premier pas du doute!

Et puis nous rentrions, plus que lents, par la route

Un peu des écoliers, chez moi, chez nous plutôt

Y déjeuner de rien, fumailler vite et tôt

Et dépêcher longtemps une vague besogne

Mon pauvre enfant, ta voix dans le bois de Boulogne!

Душе, пам'ятаєш, глибоко в небі

Від станції Отей і потягів минулих років

Привозять тебе щодня з каплиці?

Вже раніше!

Скільки хоч пам'ятаю

Після перших слів привіт і ласкаво просимо

Моя стара рука в твоїй, ми залишали цей Отей

І, під деревами, повно доброї музики

Наша розмова часто була метафізичною

О ваші вагомі аргументи, ваша вугільна віра!

Не без певної тенденції, о так відверто!

заперечувати

Але так швидко залишив на першому кроці сумнів!

А потім ми повернулися, більш ніж повільно, дорогою

Трохи школярів, у мене вдома, точніше у нас вдома

Там обід нічого, курять швидко і рано

І поспішати розпливчасте завдання надовго

Моя бідна дитино, твій голос у Булонському лісі!