Забытые ботинки - Король и Шут

Уставшим путником войду в твою я спальню.

Без приглашения, тайком, без лишних слов.

Возле тебя я сяду тихо на диване

И пожелаю необычных, сладких снов.

Зажгу свечу я, но будить тебя не стану,

Не отрываясь, буду пристально смотреть.

И этот миг мне силы даст, залечит мои раны,

И он сумеет сердце мне согреть.

Дальний путь зовет меня, но уйти я не могу,

Возвращаюсь снова я, твой облик в сердце берегу.

А в полночь выйду я на лунную дорогу,

Простившись навсегда с любимою своей

Тоска оставь меня, глупа ты и убога.

Ты не подруга светлой памяти моей.

Когда проснешься ты, найдешь мои ботинки

Те, что случайно я оставил у тебя

А в чем ушел же он?

себя ты спросишь тихо.

В чем я ушел?

И сам того не знаю я!

Дальний путь зовет меня, но уйти я не могу,

Возвращаюсь снова я, твой облик в сердце берегу.

Босые ноги возвратят меня обратно.

Куда деваться - отморожена ступня!

Мне быть навязчивым не очень-то приятно,

Возьму ботинки и уйду тотчас же я.

И вновь иду задумчивый по лунной я дороге,

И дом твой вновь остался за моей спиной.

Ботинки на ногах, но мерзнут мои ноги...

Забыл штаны... О нет... О, Боже мой!

Дальний путь зовет меня, но уйти я не могу,

Возвращаюсь снова я, твой облик в сердце берегу.

Втомленим подорожнім увійду в твою я спальню.

Без запрошення, потай, без зайвих слів.

Біля тебе я сяду тихо на дивані

І побажаю незвичайних, солодких снів.

Запалю свічку я, але будити тебе не стану,

Не відриваючись, уважно дивитися.

І ця мить мені сили дасть, залікує мої рани,

І він зможе серце мені зігріти.

Далека дорога кличе мене, але піти я не можу,

Повертаюся знову я, твоє обличчя в серці березі.

А опівночі вийду я на місячну дорогу,

Попрощавшись назавжди з коханою своєю

Туга лиши мене, дурна ти й убога.

Ти не подруга світлої пам'яті моєї.

Коли прокинешся ти, знайдеш мої черевики

Ті, що випадково я залишив у тебе

А в чому ж він пішов?

себе ти спитаєш тихо.

У чому я пішов?

І сам того я не знаю!

Далека дорога кличе мене, але піти я не можу,

Повертаюся знову я, твоє обличчя в серці березі.

Босі ноги повернуть мене назад.

Куди подітися – відморожена ступня!

Мені бути нав'язливим не дуже приємно,

Візьму черевики і піду зараз же я.

І знову йду задумливий по місячній я дорозі,

І твій будинок знову залишився за моєю спиною.

Черевики на ногах, але мерзнуть мої ноги.

Забув штани... О, ні... О, Боже мій!

Далека дорога кличе мене, але піти я не можу,

Повертаюся знову я, твоє обличчя в серці березі.