Дурак и молния - Король и Шут

Грохочет гром,

Сверкает молния в ночи,

А на холме стоит безумец и кричит:

«Сейчас поймаю тебя в сумку,

И сверкать ты будешь в ней

Мне так хочется, чтоб стала ты моей!».

То парень к лесу мчится,

То к полю, то к ручью,

Всё поймать стремится

Молнию!

Весь сельский люд,

Смотреть на это выходил,

Как на холме безумец бегал и чудил.

Он, видно, в ссоре с головою,

Видно, сам себе он враг,

Надо ж выдумать такое - во дурак!

То парень к лесу мчится,

То к полю, то к ручью,

Всё поймать стремится

Молнию!

Утром по сельской дороге,

Медленно шёл ночной герой,

Весь лохматый и седой,

И улыбался...

То парень к лесу мчится,

То к полю, то к ручью,

Всё поймать стремится

Молнию!

Грохітить грім,

Блискавка блискавка вночі,

А на пагорбі стоїть безумець і кричить:

«Зараз зловлю тебе у сумку,

І виблискувати ти будеш у ній

Мені так хочеться, щоб ти стала моєю!».

То хлопець до лісу мчить,

То до поля, то до струмка,

Все зловити прагне

Блискавку!

Весь сільський народ,

Дивитися на це виходив,

Як на пагорбі безумець бігав і дивував.

Він, мабуть, у сварці з головою,

Мабуть, сам собі він ворог,

Треба ж вигадати таке - в дурень!

То хлопець до лісу мчить,

То до поля, то до струмка,

Все зловити прагне

Блискавку!

Вранці сільською дорогою,

Повільно йшов нічний герой,

Весь кудлатий і сивий,

І посміхався...

То хлопець до лісу мчить,

То до поля, то до струмка,

Все зловити прагне

Блискавку!