Волосокрад - Король и Шут

Луна средь звезд на темном пастбище блуждала,

(Трактир был слева, справа лес стоял стеной)

И с высоты луна безмолвно наблюдала за тем,

Кто всюду по пятам ходил за мной.

В пустом трактире за столом сидел я молча.

Курил махорку я и думал о своем.

Взглянул в окно, стал любоваться темной ночью,

Крыльцо увидел - человек лежал на нем.

Раздался гром, и ветер, тучи нагоняя,

Резвился в поле.

Дождь струился проливной.

А тот, на улице, валялся не вставая,

Видать конкретно его хмель сразил пивной!

Решив помочь ему, я вышел в непогоду

И удивился - это был столетний дед!

Он прохрипел, из уст выплевывая воду:

"Я как и ты! Мне еще только тридцать лет!"

Он умер, мы его в сарае положили.

Трактирщик начал мне рассказывать о том,

Что силы зла на них проклятье наложили,

Прислав посланца к ним с рогами и хвостом.

"Эй, друг, что за горе

Постигло ваши края?

Что за зло на воле?"

Спросил трактирщика я.

В зловещем тумане он жертву находит.

Он тихо крадется у вас за спиной.

И глядя, как с вами беда происходит,

Он дико смеется и брызжет слюной!

"Жить нам стало худо -

Исчезла вся молодёжь!

Уезжай скорее отсюда!

Ты здесь лишь гибель найдешь."

В зловещем тумане он жертву находит.

Он тихо крадется у вас за спиной.

И глядя, как с вами беда происходит,

Он дико смеется и брызжет слюной!

Не зря трактирщик распинался -

Он, гад, служил сатане!

Сзади тихо черт подкрался,

Вцепился в волосы мне.

Услышав черта мерзкий голос,

Ему с размаху в рыло дал!

Но, теряя каждый волос,

Год жизни я терял!

В зловещем тумане он жертву находит.

Он тихо крадется у вас за спиной.

И глядя, как с вами беда происходит,

Он дико смеется и брызжет слюной!

Теперь я знаю - у чертей полно идей!

Коварством, хитростью свой опыт добывают.

Но хуже нам, когда среди людей

У них сообщники бывают!

Місяць серед зірок на темному пасовищі блукав,

(Трактир був ліворуч, праворуч ліс стояв стіною)

І з висоти місяць безмовно спостерігав за тим,

Хто всюди по п'ятах ходив за мною.

У порожньому шинку за столом сидів я мовчки.

Курив махорку я і думав про своє.

Зирнув у вікно, став милуватися темною ніччю,

Ганок побачив - людина лежала на ньому.

Пролунав грім, і вітер, хмари наздоганяючи,

Грав у полі.

Дощ струмив зливою.

А той, на вулиці, валявся не встаючи,

Мабуть саме його хміль вбив пивний!

Вирішивши допомогти йому, я вийшов у негоду

І здивувався – це був сторічний дід!

Він прохрипів, з вуст випльовуючи воду:

"Я як і ти! Мені ще тридцять років!"

Він помер, ми його в хліві поклали.

Трактирщик почав мені розповідати про те,

Що сили зла на них прокляття наклали,

Надіславши посланця до них з рогами та хвостом.

"Гей, друже, що за горе

Чи спіткало ваші краї?

Що за зло на волі?

Запитав шинкаря я.

У зловісному тумані він жертву знаходить.

Він тихо крадеться у вас за спиною.

І дивлячись, як з вами лихо відбувається,

Він дико сміється і бризкає слиною!

"Жити нам стало погано -

Зникла вся молодь!

Їдь швидше звідси!

Ти тут лише загибель знайдеш.

У зловісному тумані він жертву знаходить.

Він тихо крадеться у вас за спиною.

І дивлячись, як з вами лихо відбувається,

Він дико сміється і бризкає слиною!

Не дарма шинкар розпинався -

Він, гад, служив сатані!

Ззаду тихо чорт підкрався,

Вчепився у волосся мені.

Почувши чорта мерзенний голос,

Йому з розмаху в рило дав!

Але, втрачаючи кожне волосся,

Рік життя я губив!

У зловісному тумані він жертву знаходить.

Він тихо крадеться у вас за спиною.

І дивлячись, як з вами лихо відбувається,

Він дико сміється і бризкає слиною!

Тепер я знаю - у чортів повно ідей!

Підступністю, хитрістю свій досвід здобувають.

Але гірше нам, коли серед людей

У них спільники бувають!