Вдова и горбун - Король и Шут

В одном селе жила несчастная вдова.

С тех пор, как помер муж, все одинешенька была.

С рассвета до темна спасалась, как могла

От соседа Иоганна-горбуна.

Горбатый Иоганн на внешность был поган,

И в обращеньи с женщиной был просто хулиган:

Бодался, как баран, и хрюкал, как кабан,

Его б такого в клетку — и на балаган!

Проклятый горбун, чего тебе надо?

С тобой не хочу я стоять даже рядом.

Оставь ты меня горемыку в покое,

И хватит следить отовсюду за мною!

Был дивный вечерок, горбатый весь продрог,

Пока вдову в сарае наконец не подстерег,

Он сбил соседку с ног, на сено поволок

С коварным смехом в самый темный уголок!

И ничего вдова поделать не могла,

Шепнула Иоганну, что разденется сама.

Твоя, горбун, взяла, — слукавила она,

Рукой нащупав в сене ручку топора!

Проклятый горбун, чего тебе надо?

С тобой не хочу я стоять даже рядом.

Оставь ты меня горемыку в покое,

И хватит следить отовсюду за мною!

В истерике горбун ревел как граммофон,

Вертелся как волчок, как мячик прыгал он,

С разгону вышиб дверь своим могучим лбом —

Бежал из дома прочь с отрубленным горбом!

Проклятый горбун, чего тебе надо?

С тобой не хочу я стоять даже рядом.

Оставь ты меня горемыку в покое,

И хватит следить отовсюду за мною!

В одному селі жила нещасна вдова.

З того часу, як помер чоловік, усе була.

З світанку до темряви рятувалася, як могла

Від сусіда Йоганна-горбуна.

Горбатий Йоган на зовнішність був поган,

І в звернення з жінкою був просто хуліган:

Бодався, як баран, і хрюкав, як кабан,

Його б такого в клітку — і на балаган!

Проклятий горбун, чого тобі треба?

З тобою не хочу я стояти навіть поруч.

Залиш ти мене бідолаху в спокої,

І вистачить стежити звідусіль за мною!

Був чудовий вечір, горбатий весь продрог,

Поки вдову в сараї нарешті не підстеріг,

Він збив сусідку з ніг, на сіно поволок

З підступним сміхом у найтемніший куточок!

І нічого вдова вдіяти не могла,

Шепнула Йоганну, що роздягнеться сама.

Твоя, горбуне, взяла,— злукавила вона,

Рукою намацавши в сіні ручку сокири!

Проклятий горбун, чого тобі треба?

З тобою не хочу я стояти навіть поруч.

Залиш ти мене бідолаху в спокої,

І вистачить стежити звідусіль за мною!

В істериці горбун ревів як грамофон,

Крутився як дзига, як м'ячик стрибав він,

З розгону вибив двері своїм могутнім лобом—

Біг із дому геть із відрубаним горбом!

Проклятий горбун, чого тобі треба?

З тобою не хочу я стояти навіть поруч.

Залиш ти мене бідолаху в спокої,

І вистачить стежити звідусіль за мною!