Тень 2. Дагон - Король и Шут

В хронике моей

Есть последняя глава.

К сожаленью в ней

Обрываются слова.

За последний год

Из рыбацких деревень

Сгинул весь народ

Тот туман, что каждый день…

С моря заходил

Вглубь материка,

Я свидетель был,

Как пустели берега.

Мир менялся на глазах

Зов стихий в людских сердцах

Посеял первобытный страх.

Самого Дагона сын

Из морских пришёл глубин,

То был судьбы недобрый знак.

Каждый день в умах росло

Необузданное зло.

Запись в дневнике:

- "Я опять теряю ум…"

Снова в голове

Появился странный шум.

Но сегодня я

Начал звуки различать…

Это чей - то зов,

Мне пред ним не устоять.

За окном гроза

А мои глаза

Лезут из орбит,

Страшен в зеркале мой вид!

Мир менялся на глазах

Зов стихий в людских сердцах

Посеял первобытный страх.

Самого Дагона сын

Из морских пришёл глубин,

То был судьбы недобрый знак.

Все прокладывали путь

К морю сквозь иную суть.

Кто-то полз к воде

Ветхий старенький причал

Был в его судьбе,

Как начало всех начал.

За собой тащил

Свою мокрую тетрадь;

Из последних сил,

Что-то пробовал писать.

А затем, нырнув,

Скрылся под водой,

Зашумел прибой,

Унося его с собой.

Мир менялся на глазах

Зов стихий в людских сердцах

Посеял первобытный страх.

Самого Дагона сын

Из морских пришёл глубин,

То был судьбы недобрый знак.

Новой расы молодой

Вид родился под водой

У хроніці моїй

Є останній розділ.

На жаль у ній

Обриваються слова.

За останній рік

З рибальських сіл

Згинув увесь народ

Той туман, що кожен день.

З моря заходив

Вглиб материка,

Я свідок був,

Як пустіли береги.

Світ змінювався на очах

Поклик стихій у людських серцях

Посіяв первісний страх.

Самого Дагона син

З морських прийшов глибин,

То був долі недобрий знак.

Щодня в умах зростало

Неприборкане зло.

Запис у щоденнику:

- "Я знову втрачаю розум ..."

Знову в голові

З'явився дивний гомін.

Але сьогодні я

Почав звуки розрізняти.

Це чийсь поклик,

Мені перед ним не встояти.

За вікном гроза

А мої очі

Лезуть із орбіт,

Страшний у дзеркалі мій вигляд!

Світ змінювався на очах

Поклик стихій у людських серцях

Посіяв первісний страх.

Самого Дагона син

З морських прийшов глибин,

То був долі недобрий знак.

Усі прокладали шлях

До моря крізь іншу суть.

Хтось повз до води

Старий старенький причал

Був у його долі,

Як початок усіх почав.

За собою тягнув

Свій мокрий зошит;

З останніх сил,

Щось пробував писати.

А потім, пірнувши,

Втік під водою,

Зашумів прибій,

Виносячи його з собою.

Світ змінювався на очах

Поклик стихій у людських серцях

Посіяв первісний страх.

Самого Дагона син

З морських прийшов глибин,

То був долі недобрий знак.

Нової раси молодий

Вид народився під водою