Сказка о мертвеце - Король и Шут

Ехал ночью мужик с горшками.

Ехал-ехал, лошадь у него устала и остановилась как

раз против кладбища.

Мужик выпряг лошадь и пустил на траву.

А сам прилег на одной могиле,

только что-то не спится ему.

Лежал-лежал, вдруг стала могила под ним растворяться.

Он почуял это и вскочил

на ноги.

Вот могила растворилась, и оттуда вышел мертвец, с крышкой гроба,

в белом саване.

Вышел и побежал к церкви.

Положил в дверях крышку, а сам в село.

Мужик был человек смелый.

Взял гробовую крышку и встал возле своей телеги

дожидаться.

Что будет.

Немного погодя пришел мертвец.

Хвать!

А крышки-то нету.

Стал по следу

добираться.

Добрался до мужика и говорит:

— Отдай мою крышку!

Не-то в клочья я разорву!

— А топор-то на что, — отвечает мужик, — я сам тебя искрошу на мелкие части.

— Отдай, добрый человек!

— Тогда отдам, когда скажешь, где был и что делал.

— Я в селе был, уморил там двух молодых парней.

— А, уморил!

Ну, скажи теперь, как оживить их можно?

Мертвец поневоле сказал:

— Отрежь от моего савана левую полу и возьми с собой.

Как придешь в тот дом,

где парни уморенные,

насыпь в горшок горячих углей и положи туда клочок от савана.

Да, дверь затвори.

От того дыма они сейчас же оживут.

Мужик отрезал левую полу от савана и отдал гробовую крышку.

Мертвец подошел к могиле, могила растворилась, стал в нее опускаться.

Вдруг…*кукареку* …и он не успел закрыться как надо.

Один конец крышки снаружи остался.

Мужик все это увидел, все приметил.

Запряг лошадь и поехал в село.

Слышит в одном доме плач, крики.

Входит туда, лежат два парня… мертвые.

— Не плачьте, я смогу их оживить!

— Оживи, родимый!

Половину нашего добра тебе отдадим, — говорят родичи.

Мужик сделал все как надо, как учил его мертвец, и парни ожили.

Родные

обрадовались, а мужика тотчас схватили, и скрутили веревками.

— Нет, мы тебя, брат, начальству представим.

Коли оживить сумел,

стало быть ты и уморил.

— Да, что вы, православные!

Бога побойтесь, — завопил мужик, и рассказал все,

что с ним ночью произошло.

Собрался народ и повалил на кладбище, отыскал могилу, из которой мертвец

выходил.

Разрыли и вбили ему прямо в сердце осиновый кол, чтобы больше не вставал,

да людей не морил.

А мужика знатно наградили и с честью домой отпустили.

Їхав уночі мужик із горщиками.

Їхав-їхав, кінь у нього втомився і зупинився як

раз проти цвинтаря.

Чоловік випряг коня і пустив на траву.

А сам приліг на одній могилі,

тільки щось не спиться йому.

Лежав, раптом стала могила під ним розчинятися.

Він відчув це і схопився

на ноги.

Ось могила розчинилася, і звідти вийшов мрець, з кришкою труни,

у білому савані.

Вийшов і побіг до церкви.

Поклав у дверях кришку, а сам у село.

Чоловік був чоловік сміливий.

Взяв трунову кришку і встав біля свого воза

чекати.

Що буде.

Трохи згодом прийшов мрець.

Досить!

А кришки-то немає.

Став за|слідом

добиратися.

Дібрався до мужика і каже:

— Віддай мою кришку!

Не-то на клоччя я розірву!

— А сокира на що, — відповідає мужик, — я сам тебе іскрошу на дрібні частини.

— Віддай, добра людина!

— Тоді віддам, коли скажеш, де був і що робив.

— Я в селі був, заморив там двох молодих хлопців.

— А, вморив!

Ну, скажи тепер, як оживити їх можна?

Мертвий мимоволі сказав:

— Відріж від мого савана ліву підлогу і візьми з собою.

Як прийдеш у той будинок,

де хлопці вморені,

насип в горщик гарячого вугілля і поклади туди клаптик від савану.

Так, двері зачини.

Від того диму вони зараз оживуть.

Чоловік відрізав ліву підлогу від савана і віддав трунову кришку.

Мрець підійшов до могили, могила розчинилася, став опускатися.

Раптом…*кукареку* …і він не встиг закритися як треба.

Один кінець кришки зовні лишився.

Чоловік усе це побачив, усе помітив.

Запряг кінь і поїхав у село.

Чує в одному будинку плач, крики.

Входить туди, лежать два хлопці… мертві.

— Не плачте, я зможу їх оживити!

— Оживи, рідний!

Половину нашого добра тобі віддамо,— кажуть родичі.

Мужик зробив усе як треба, як навчав його мертвий, і хлопці ожили.

Рідні

зраділи, а чоловіка відразу схопили, і скрутили мотузками.

— Ні, ми, брате, начальству представимо.

Коли оживити зумів,

отже ти і вморив.

— Так, що ви, православні!

Бога побійтеся,— заволав мужик, і розповів усе,

що з ним вночі сталося.

Зібрався народ і повалив на кладовищі, знайшов могилу, з якої мертвий

виходив.

Розрили і вбили йому прямо в серце осиновий кілок, щоб більше не вставав,

так людей не морив.

А чоловіка знатно нагородили і з честю додому відпустили.