Парень и леший - Король и Шут

В лесной глуши, во тьме, безлунной ночью

Скитался парень, волновался, спички жег.

И тишиной зловещей лес ему пророчил,

Его судьбы весьма безрадостный итог.

И каждый куст свирепым хищником казался.

Скрипели ветки у него над головой.

Перед землянкой он внезапно оказался,

До боли напрягая взгляд плененный тьмой.

От радости он в дверь ударил головою

И жалобно стонал: «Я целый день в лесу

Блуждаю будто зверь, того гляди завою

Пустите, а не то, землянку разнесу!»

Но с кучей хвороста на узенькой спине,

Из чащи вышел дед, заросший волосами.

И в тот же миг он очутился на сосне,

За ветки бородой цепляясь и усами.

И парень сделал шаг назад и оступился.

Упал и покатился кубарем в овраг,

На самом дне средь мухоморов очутился

И голова кружилась, черти знает как.

От радости он в дверь ударил головою

И жалобно стонал: «Я целый день в лесу

Блуждаю будто зверь, того гляди завою

Пустите, а не то, землянку разнесу!»

«Ах, виноват, бродяга, ты передо мною,

В моем родном лесу меня ты напугал!»

Занес кулак у парня дед над головою:

«Таких я отродясь нахалов не видал!»

«Я не согласен дед с тобою, тем мы квиты,

Что испугав тебя — я сам упал в овраг!

Иди ты к лешему!»

— воскликнул он сердито.

И леший понял — этот парень не дурак.

От радости он в дверь ударил головою

И жалобно стонал: «Я целый день в лесу

Блуждаю будто зверь, того гляди завою

Пустите, а не то, землянку разнесу!»

У лісовій глушині, у темряві, безмісячної ночі

Блукав хлопець, хвилювався, сірники палив.

І тишею зловісної ліс йому пророкував,

Його долі дуже безрадісний результат.

І кожен кущ лютим хижаком здавався.

Скрипіли гілки в нього над головою.

Перед землянкою він раптом опинився,

До болю напружуючи погляд полонений пітьмою.

Від радості він в двері вдарив головою

І жалібно стогнав: «Я цілий день у лісі

Блукаю ніби звір, того дивись завою

Пустіть, а не то, землянку рознесу!»

Але з купою хмизу на вузькій спині,

З хащі вийшов дід, зарослий волоссям.

І в та  ж мить він опинився на сосні,

За вітки бородою чіпляючись і вусами.

І хлопець зробив крок назад і оступився.

Впав і покотився стрімголов у яр,

На самому дні серед мухоморів опинився

І голова кружляла, чорти знає як.

Від радості він в двері вдарив головою

І жалібно стогнав: «Я цілий день у лісі

Блукаю ніби звір, того дивись завою

Пустіть, а не то, землянку рознесу!»

«Ах, винен, бродягу, ти переді мною,

У моєму рідному лісі мене ти налякав!

Заніс кулак у хлопця дід над головою:

«Таких я відродився нахаба не бачив!»

«Я не згоден дід з тобою, тим ми квіти,

Що злякавши тебе — я сам впав у яр!

Іди ти до лишого!»

— вигукнув він сердито.

І Лісовик зрозумів — цей хлопець не дурень.

Від радості він в двері вдарив головою

І жалібно стогнав: «Я цілий день у лісі

Блукаю ніби звір, того дивись завою

Пустіть, а не то, землянку рознесу!»