Пропавшая невеста - КняZz

Где увяз бы друг сохатый, вепрь, и медведь,

Там бродил мужик поддатый, искушая смерть.

Год назад его невеста сгинула и вот

Он во сне увидел место гибели посреди лесных болот.

Зачем иду туда, не знаю сам,

Не в радость одному скитаться по лесам.

Где силы взять мне что бы боль унять,

И то что есть как неизбежное принять.

Толи спьяну показалось, крикнул, вот те, на.

Из болотной топи на него глядит она.

Понял он, что цепенеет и не сделать шаг,

Чем-то очень жутким веет, стынет сердце, разум застилает мрак.

Зачем иду туда, не знаю сам,

Не в радость одному скитаться по лесам.

Где силы взять мне что бы боль унять,

И то что есть как неизбежное принять.

Собравшись с силами, мужик попятился назад,

И протрезвев бежал в село, тот проклиная взгляд.

Под вечер сняло как рукой желание горевать,

И стало тошно от того что думал помирать.

Но почему-то снова тянет в сторону болот,

Знахарка молвила ему что это приворот.

И что утопший на дне покоя не найдет,

Пока избранника с собой не заберет.

Зачем иду туда, не знаю сам,

Не в радость одному скитаться по лесам.

Где силы взять мне что бы боль унять,

И то что есть как неизбежное принять.

Де б ув'язнув друг сохатий, вепр, і ведмідь,

Там тинявся мужик підданий, спокушаючи смерть.

Рік тому його наречена згинула і ось

Він уві сні побачив місце загибелі посеред лісових боліт.

Навіщо йду туди, не знаю сам,

Не в радість одному блукати лісами.

Де сили взяти мені що біль угамувати,

І те, що є як неминуче прийняти.

Толі сп'яну здалося, крикнув, ось ті на.

З болотяного драговини на нього дивиться вона.

Зрозумів він, що ціпеніє і не зробити крок,

Чимось дуже моторошним віє, холоне серце, розум застилає морок.

Навіщо йду туди, не знаю сам,

Не в радість одному блукати лісами.

Де сили взяти мені що біль угамувати,

І те, що є як неминуче прийняти.

Зібравшись із силами, мужик позадкував назад,

І протрезвівши біг у село, той проклинаючи погляд.

Надвечір зняло як рукою бажання горювати,

І стало нудно від того, що думав помирати.

Але чомусь знову тягне убік боліт,

Знахарка казала йому, що це приворот.

І що втоплений на дні спокою не знайде,

Поки що обранця з собою не забере.

Навіщо йду туди, не знаю сам,

Не в радість одному блукати лісами.

Де сили взяти мені що біль угамувати,

І те, що є як неминуче прийняти.