Наваждение - Кипелов

1. Рассвет еще далек,

Но тает грим любви,

Усталость вижу и смятенье,

Взглянув в глаза твои…

При свете ты — никто,

И растворишься с новым днем,

Одна, но против всех течений,

Быть вне закона — твой закон.

2. Играть в твою игру,

И разрушать себя,

Я не хочу рубить на части,

Свой мир и собственное я…

Но словно яд во мне

Твой танец тысячи ночей,

Ты топишь в них мечту о сказке,

Боясь остаться вдруг ничьей…

Одно мгновенье, короткий миг-

Острее боли твой прощальный крик.

Пр.

Каждый рассвет

Ты исчезаешь в поднебесье,

Каждую ночь

Как наважденье мчишься ко мне.

3. Не удержать тебя,

Тебе не объяснить,

Что ненавидеть слишком просто,

Трудней любить такую жизнь.

Ты станешь пылью звезд,

Ступенью в мрачный ад,

Как от удара дрогнет воздух,

И птицы в полночь закричат.

В окне на Запад оставлю свет:

Ты будешь знать — я помню о тебе.

Припев.

Я вижу — снова горит Восток:

Все повторится, лишь наступит срок

Припев.

1. Світанок ще далекий,

Але тане грим кохання,

Втома бачу і збентеження,

Поглянувши в очі твої…

При світлі ти — ніхто,

І розчинишся з новим днем,

Одна, але проти всіх течій,

Бути поза законом — твій закон.

2. Грати в твою гру,

І руйнувати себе,

Я не хочу рубати на частини,

Свій світ і власне я…

Але ніби отрута во мені

Твій танець тисячі ночей,

Ти топиш у ніх мрію про казку,

Боячись залишитися раптом нічиєю.

Одна мить, коротка мить-

Гостріший за біль твій прощальний крик.

Пр.

Кожен світанок

Ти зникаєш у піднебессі,

Кожну ніч

Як наслання мчиш до мене.

3. Не втримати тебе,

Тобі не пояснити,

Що ненавидіти надто просто,

Важче любити таке життя.

Ти станеш пилом зірок,

Ступінню в похмуре пекло,

Як від удару здригнеться повітря,

І птахи у північ закричать.

У вікні на Захід залишу світло:

Ти знатимеш — я пам'ятаю про тебе.

Приспів.

Я бачу знову горить Схід:

Все повториться, лише настане термін

Приспів.