Ледяной дождь - Кипелов

Ночь гасит и свет и звук одним движением цепких рук,

И еле слышен слез хрустальный звон.

Застыл, не дыша, мой мир в объятьях мёртвой красоты.

Я околдован ледяным дождём.

Не раз ошибался я, срываясь в пламя из огня

И отвергая тех, кого любил.

Зажёг c двух сторон свечу, и не жалел о том ничуть -

За яркость жизни я сполна платил.

Холодный дождь, ледяной, остудил рассвет;

И сердце в пропасть, как прежде, не летит.

Дождь ледяной словно рана оставит след,

Но не погасит огонь моей души.

Рванул из последних сил!

Я понял – мне не стать другим,

Плыть по течению с праздничной толпой.

Внутри бунтовала кровь, к смиренью не был я готов,

И дух свободы реял надо мной.

Холодный дождь, ледяной, остудил рассвет;

И сердце в пропасть, как прежде, не летит.

Дождь ледяной словно рана оставит след,

Но не погасит огонь моей души.

Холодный дождь, ледяной, остудил рассвет;

И сердце в пропасть, как прежде, не летит.

Дождь ледяной словно рана оставит след,

Но не погасит огонь моей души.

Холодный дождь, ледяной, остудил рассвет;

И сердце в пропасть, как прежде, не летит.

Дождь ледяной словно рана оставит след,

Но не погасит огонь моей души.

Холодный дождь, ледяной, остудил рассвет;

И сердце в пропасть, как прежде, не летит.

Дождь ледяной словно рана оставит след,

Но не погасит огонь моей души.

Ніч гасить і світло і звук одним рухом чіпких рук,

І ледь чутний сліз кришталевий дзвін.

Завмер, не дихаючи, мій світ в обіймах мертвої краси.

Я зачарований крижаним дощем.

Не раз помилявся я, зриваючись у полум'я з вогню

І відкидаючи тих, кого любив.

Запалив з двох сторін свічку, і не жалкував про те -

За яскравість життя я сповна платив.

Холодний дощ, крижаний, остудив світанок;

І серце в прірву, як і раніше, не летить.

Дощ крижаний наче рана залишить слід,

Але не погасить вогонь моєї душі.

Рвонув із останніх сил!

Я зрозумів - мені не стати іншим,

Плисти за течією зі святковим натовпом.

Всередині бунтувала кров, до смирення я не був готовий,

І дух свободи майорів наді мною.

Холодний дощ, крижаний, остудив світанок;

І серце в прірву, як і раніше, не летить.

Дощ крижаний наче рана залишить слід,

Але не погасить вогонь моєї душі.

Холодний дощ, крижаний, остудив світанок;

І серце в прірву, як і раніше, не летить.

Дощ крижаний наче рана залишить слід,

Але не погасить вогонь моєї душі.

Холодний дощ, крижаний, остудив світанок;

І серце в прірву, як і раніше, не летить.

Дощ крижаний наче рана залишить слід,

Але не погасить вогонь моєї душі.

Холодний дощ, крижаний, остудив світанок;

І серце в прірву, як і раніше, не летить.

Дощ крижаний наче рана залишить слід,

Але не погасить вогонь моєї душі.