Bécassine - Georges Brassens

Un champ de blé prenait racine

Sous la coiffe de Bécassine,

Ceux qui cherchaient la toison d’or

Ailleurs avaient bigrement tort.

Tous les seigneurs du voisinage,

Les gros bonnets, grands personnages,

Rêvaient de joindre à leur blason

Une boucle de sa toison.

Un champ de blé prenait racine

Sous la coiffe de Bécassine.

C’est une espèce de robin,

N’ayant pas l’ombre d’un lopin,

Qu’elle laissa pendre, vainqueur,

Au bout de ses accroche-cœurs.

C’est une sorte de manant,

Un amoureux du tout-venant

Qui pourra chanter la chanson

Des blés d’or en toute saison

Et jusqu'à l’heure du trépas,

Si le diable s’en mêle pas.

Au fond des yeux de Bécassine

Deux pervenches prenaient racine,

Si belles que Sémiramis

Ne s’en est jamais bien remis'.

Et les grands noms à majuscules,

Les Cupidons à particules

Auraient cédé tous leurs acquêts

En échange de ce bouquet.

Au fond des yeux de Bécassine

Deux pervenches prenaient racine.

C’est une espèce de gredin,

N’ayant pas l’ombre d’un jardin,

Un soupirant de rien du tout

Qui lui fit faire les yeux doux.

C’est une sorte de manant,

Un amoureux du tout-venant

Qui pourra chanter la chanson

Des fleurs bleu’s en toute saison

Et jusqu'à l’heure du trépas,

Si le diable s’en mêle pas.

A sa bouche, deux belles guignes,

Deux cerises tout à fait dignes,

Tout à fait dignes du panier

De madame de Sévigné.

Les hobereaux, les gentillâtres,

Tombés tous fous d’elle, idolâtres,

Auraient bien mis leur bourse à plat

Pour s’offrir ces deux guignes-là,

Tout à fait dignes du panier

De madame de Sévigné.

C’est une espèce d'étranger,

N’ayant pas l’ombre d’un verger,

Qui fit s’ouvrir, qui étrenna

Ses joli’s lèvres incarnat.

C’est une sorte de manant,

Un amoureux du tout-venant

Qui pourra chanter la chanson

Du temps des ceris’s en tout' saison

Et jusqu'à l’heure du trépas,

Si le diable s’en mêle pas.

C’est une sorte de manant,

Un amoureux du tout-venant

Qui pourra chanter la chanson

Du temps des ceris’s en tout' saison

Et jusqu'à l’heure du trépas,

Si le diable s’en mêle pas.

Поле пшениці пускало коріння

Під головним убором Бекассін,

Ті, хто шукав Золоте руно

В іншому були біса неправі.

Усі сусідні пани,

Великі капелюхи, великі персонажі,

Мріяла додати до свого герба

Локон його руна.

Поле пшениці пускало коріння

Під головним убором Бекассін.

Це свого роду малиновка,

Не маючи тіні сюжету,

Яку вона залишила висіти, переможна,

Наприкінці її серця ловці.

Це якийсь селянин,

Любитель усього

Хто вміє співати пісню

Золоті пшениці в усі пори року

І аж до години смерті,

Якщо диявол не втрутиться.

Глибоко в очах Бекассін

Два барвінки прижилися,

Така красива, як Семіраміда

Ніколи добре це не пережила.

І великі імена з великої літери,

Частка Купідони

Уступив би всі свої здобутки

В обмін на цей букет.

Глибоко в очах Бекассін

Два барвінки приживалися.

Він якийсь негідник,

Не маючи тіні саду,

Нічого залицяльника

Що змусило його закотити очі.

Це якийсь селянин,

Любитель усього

Хто вміє співати пісню

Сині квіти в усі пори року

І аж до години смерті,

Якщо диявол не втрутиться.

В його устах дві гарні гіні,

Дві цілком гідні вишні,

Повністю гідний кошика

Від пані де Севіньє.

Сквайори, панове,

Збожеволіли від неї, ідолопоклонники,

Розплющив би свій гаманець

Щоб дозволити собі ці два Guignes,

Повністю гідний кошика

Від пані де Севіньє.

Він якийсь незнайомець

Не маючи тіні саду,

Хто відкрив відкрив, хто відпустив

Її гарні рожеві губи.

Це якийсь селянин,

Любитель усього

Хто вміє співати пісню

Час вишні в усі пори року

І аж до години смерті,

Якщо диявол не втрутиться.

Це якийсь селянин,

Любитель усього

Хто вміє співати пісню

Час вишні в усі пори року

І аж до години смерті,

Якщо диявол не втрутиться.