VI (Sight) - Fen

As if through a web of obsidian silk

My sight returns as from a dream

A dream empty of thoughts and sounds and visions

And I remember it being one of the most beautiful places I had ever been

I had never before that point known such peace

A winter for the spirit, I was harvested of essence

A place of endless solace placating this soul’s corroded ruins

Bereft of flesh, divorced of earth, severed of being

And now I can drift once again but soaring free

I can look down upon all I once knew — all I once was

And see with the cold, crystalline clarity of the dead

Through eyes unmisted, a mind unfogged, free of the oppressive weight

Of the cathedral’s dead stone

Of this body’s withered flesh

Of this mind’s shattered synapses

I didn’t think such a quiet was possible

That the relentless roil of rage and despair thrumming like lava through me

Could be extinguished

And given over to a plateau of calm stillness

I embrace this season of ending

With every fiber of my departing consciousness

Frozen and eternal

A winter for the soul carried on oblivion’s ghostly breath

One last final exhortation

To the violent winds that rend and rend and rend and rend

I surrender

I descend

I dissolve

I end

Ніби крізь павутину обсидіанового шовку

Мій зір повертається, як зі сну

Сон без думок, звуків і бачення

І я пам’ятаю, це одне з найкрасивіших місць, де я коли був

Я ніколи раніше не знав такого спокою

Зима для духу, я був зібраний з есенції

Місце нескінченної втіхи, що заспокоює роз’їдані руїни цієї душі

Позбавлений плоті, розлучений від землі, відірваний від буття

І тепер я можу знову дрейфувати, але літати вільно

Я можу дивитися зверхньо на все, що колись знав — на все, чим я був колись

І дивитися з холодною, кристалічною ясністю мертвих

Крізь незатуманені очі, розум незатуманений, вільний від гнітючого ваги

З мертвого каменю собору

З висохлого м’яса цього тіла

Про розбиті синапси цього розуму

Я не думав, що така тиша можлива

Що невблаганний вируєння люту й відчаю пробивається крізь мене, як лава

Можна згасити

І відданий плато спокійної тиші

Я приймаю цей сезон закінчення

Кожною частинкою моєї відхідної свідомості

Застиглий і вічний

Зима для душі несла примарне дихання забуття

Останнє останнє заклик

До жорстоких вітрів, які розривають і розривають, розривають і розривають

Я здаюся

Я спускаюся

Я розчиняюся

Я завершую