Exile's Journey - Fen

A brutal banishment

A condemnation unfeeling

Compels me to wander

In dreadful isolation

Why?

Why must I leave behind all that once was mine?

Ahead lies only an eternity of vacuum

No life awaits here amongst the forlorn soils of the Malediction Fields

A people lost

A tribe without spirit tethered to a land that no longer remembers

Trapped within valleys that scream without mercy

Prayers to a long-dead body go unheeded and unheard

The ghostly cries of the abandoned carve ruin into the fabric of my senses

Yet my back is turned

My heart stone

There will be no return for one such as I

For I am but a man

Fassible yet free

Purity and principles scattered to the harsh winds

Stoic beneath waning skies swollen with the promises of pain

Descending spirals of a withering storm-scape

Echoing the chaos that roils within the fragile stem of the Earth

A brutal banishment

A condemnation unfeeling

Compels me to wander

In dreadful isolation

Жорстоке вигнання

Непочуття осуду

Примушує мене блукати

У жахливій ізоляції

Чому?

Чому я повинен залишити все, що колись було моїм?

Попереду – лише вічність вакууму

Життя тут не чекає серед занедбаних ґрунтів Полів злоби

Люди програли

Плем’я без духу прив’язане до землі, яку вже не пам’ятає

У пастці в долинах, які кричать без пощади

Молитви до давно померлого тіла залишаються без уваги й непочути

Примарні крики залишеного вирізають руїну в тканину мого чуття

Але моя повернута спиною

Мій камінь серця

Такого, як я, не буде повернення

Бо я є лише людина

Можливий, але безкоштовний

Чистота й принципи, розвіяні суворим вітрам

Стоїки під слабшим небом, опухлим від обіцянок болю

Спускні спіралі завмираючого шторму

Відлуння хаосу, що вирує всередині тендітного стовбура Землі

Жорстоке вигнання

Непочуття осуду

Примушує мене блукати

У жахливій ізоляції