Of wilderness and ruin - Fen

Many have been those who walked before me

But few now remain on these blasted paths

Where once we stood and gathered as one

Fragmented now are those of the unbound

We stood and watched as the sky turned to fire

And the sacred hollows of old were sundered

Eclipsed by the dawn of a new era

There is nothing for me now above or below this Earth

For what long ago was held to is no more

A hollow shell, a shattered conceit

Condemning the memories of a thousand generations

To the abyss of the forgotten

My eyes shimmer as they fall upon the ruins

Loss scars my spirit

My vehemence carries on cold, death-charged winds

It burns through me, scars my veins

And wracks the remains of an already tormented spirit

Rage and despair entwine

And a broken man surrenders

I lay and stared as the soils turned to dust

And the last of the stars died

Eclipsed by the dusk of finality

There is nothing

Багато було тих, хто йшов переді мною

Але зараз мало хто залишився на ціх вибуханих шляхах

Де колись ми стояли й збиралися як одне ціле

Зараз фрагментовані ті з незв’язаних

Ми стояли й дивилися, як небо перетворюється на вогонь

І священні западини давнини були розділені

Затьмарений світаком нової ери

Зараз для мене немає нічого вище або нижче цієї Землі

Бо те, за що давним-давно вважалося, більше

Порожниста раковина, розбите самолюбство

Засуджуючи спогади тисячі поколінь

До прірви забутих

Мої очі мерехтять, коли падають на руїни

Втрата шрамує мій дух

Моя лютість тягнеться холодними, смертельними вітрами

Воно пропікає мене, шрамує мої вени

І знищує останки вже змученого духу

Гнів і відчай переплітаються

І зламаний чоловік здається

Я лежав і дивився, як ґрунти перетворюються на пил

І остання із зірок померла

Затьмарений сутінками останності

Немає нічого