I (Pathway) - Fen

All will fall

All will sink

All will drown

All will fade with time

I scan the horizon

Watching, waiting

To gaze upon the grey spine of the cathedral spire

Piercing the clouds that swathe this blasted horizon

A totem of the permanence within this fog laden expanse

Eternal I am, yet each tread

On these desolate soils

And through these banks of rearing sedge

Enervate me ever further

The ghostly breath of winter enshrouds

Reaper — Harvester

Scourer of essence

The inevitable embrace whispers from an endpoint yet to be

Rotten wings spread with a torpid snap

A roiling howl that promises only a bouquet of woe

Gathering in volume, a colossal choir builds

Unearthly presence bleeds shadow over a broken landscape

Mists unfurl in a tide of unspoken promises

Supplicating embrace of ten thousand forgotten threnodies

Yet I can hear them… each and every one

Wordless these paeans to harrowed incarnation

Silence Raised to a deafening roar that shreds the senses

Eyes and ears forced shut, I revel in abnegation

And let my soul-sense wander

Slithering bent fingers of gelid ghostliness

Probe the blackened slopes of that stoic island

Tomb or temple?

Only the dead can know

Their unrelenting mantra unveils naught save timeless prophecy

And still… these wretched revenants whisper

All will fall

All will sink

All will drown

All will fade with time

Усе впаде

Все потоне

Всі потонуть

Усе зникне з часом

Я сканую горизонт

Дивляться, чекають

Дивитися на сірий хребет шпиля собору

Пронизуючи хмари, що охоплюють цей вибухнутий горизонт

Тотем постійності в цьому туманному просторі

Я вічний, але кожен крок

На цих пустих ґрунтах

І через ці береги вирощують осоку

Дайте мені ще більше сил

Примарний подих зими огортає

Жатка — Комбайн

Очищувач сутності

Неминучі обійми шепочуть з кінцевої точки, яка ще не буде

Гнилі крила розправляються з тріском

Бурхливий виття, яке обіцяє лише букет горя

Збираючись у об’єм, створюється колосальний хор

Неземна присутність кровоточить тінь над розбитим краєвидом

Тумани розгортаються в потокі негласних обіцянок

Молильні обійми десять тисяч забутих тренодій

Але я чую їх… кожного і кожного

Ці безсловесні опеки мученому втіленню

Тиша, піднята до оглушливого гуркоту, який розриває почуття

Примусово заплющені очі й вуха, я насолоджуюся відреченням

І нехай моє почуття душі блукає

Сповзають зігнуті пальці примарної геліди

Дослідіть почорнілі схили того стоїчного острова

Гробниця чи храм?

Тільки мертві можуть знати

Їхня невблаганна мантра не розкриває нічого, крім позачасового пророцтва

І все-таки… шепочуться ці жалюгідні ревенанти

Усе впаде

Все потоне

Всі потонуть

Усе зникне з часом