Бродяга - Евгений Григорьев – Жека

Я бродяга, в душе свеча, но зажечь её — спичек нет,

А вокруг её темнота и забыл я, какой он свет.

Были б рядом твои глаза и тепло твоих слабых рук,

Да только годы не тормозят, и не вместе у нас идут.

Припев:

А где-то рядышком лишь одиночество шляется и с ним.

Падают с неба в открытые форточки, звезды, что мы храним.

Неразделёнными, бедными душами маленькой любви,

Той, что однажды мы сами разрушили.

Каруселью мелькают дни, листопадами лиц и лет,

Ты меня для себя найди, даже если нас больше нет.

Сквозь обиды и сквозь года, память в день тот опять впусти,

Что запутав нас, потерял, выбрав разные, вдруг, пути.

Припев:

А где-то рядышком лишь одиночество шляется и с ним.

Падают с неба в открытые форточки, звезды, что мы храним.

Неразделёнными, бедными душами маленькой любви,

Той, что однажды мы сами разрушили.

Нам разлука накинет срок, разводя друг от друга прочь,

И по петлям ведёт дорог, с не зажженной свечою в ночь,

Каруселью мелькают дни, проходя мимо чьих-то глаз,

Не заметив своей любви и она не узнает нас.

Припев:

А где-то рядышком лишь одиночество шляется и с ним.

Падают с неба в открытые форточки, звезды, что мы храним.

Неразделёнными, бедными душами маленькой любви,

Той, что однажды мы сами разрушили.

Той, что однажды мы сами разрушили.

Я бродяга, в душі свічка, але запалити її — сірників немає,

А навколо її темрява і забув я, який він світло.

Були б поруч твої очі і тепло твоїх слабких рук,

Та тільки роки не гальмують, і не разом у нас йдуть.

Приспів:

А десь поряд лише самотність вештається і з ним.

Падають з неба в відкриті кватирки, зірки, що ми зберігаємо.

Нерозділеними, бідними душами маленького кохання,

Тієї, що одного разу ми самі зруйнували.

Каруселлю миготять дні, листопадом осіб і років,

Ти мене знайди, навіть якщо нас більше немає.

Крізь образи і крізь роки, пам'ять у день той знову впусти,

Що заплутавши нас, втратив, обравши різні, раптом шляхи.

Приспів:

А десь поряд лише самотність вештається і з ним.

Падають з неба в відкриті кватирки, зірки, що ми зберігаємо.

Нерозділеними, бідними душами маленького кохання,

Тієї, що одного разу ми самі зруйнували.

Нам розлука накине термін, розводячи один від одного геть,

І по петлях веде доріг, із не запаленою свічкою в ніч,

Каруселлю миготять дні, проходячи повз чиїхось очей,

Не помітивши свого кохання і вона не впізнає нас.

Приспів:

А десь поряд лише самотність вештається і з ним.

Падають з неба в відкриті кватирки, зірки, що ми зберігаємо.

Нерозділеними, бідними душами маленького кохання,

Тієї, що одного разу ми самі зруйнували.

Тієї, що одного разу ми самі зруйнували.