Баллада о первом встречном - Евгений Григорьев – Жека

Плещется, плещется, плещется и всё спешит,

Быстрой водой, словно женщина, речка — жизнь,

Сладкие красные ягоды мокрой ладонью рвала,

Летом хмельными закатами встречи с любимым ждала,

Дальше спешила, текла, дальше спешила, текла.

С первым встречным обвенчалась быстрая река,

Первым встречным оказался бесконечный лёд,

Целовало лето тайно эти берега,

Но река с ним больше никуда не поплывёт.

Скована, скована, скована, нет больше сил,

Всё что без памяти отдано лёд погасил,

И не узнать почему уже лето его не сечёт,

Может река неподвижная, больше его не влечёт,

Больше его не влечёт, больше его не влечёт.

С первым встречным обвенчалась быстрая река,

Первым встречным оказался бесконечный лёд,

Целовало лето тайно эти берега,

Но река с ним больше никуда не поплывёт.

Мучает, мучает, мучает, струнушки рвёт,

Утро похмелье тяжёлое ей лишь даёт,

И пролегла белой скатертью, старая с юной душой,

Плещется речка по памяти жизни своей небольшой,

Жизни своей небольшой, жизни своей небольшой.

С первым встречным обвенчалась быстрая река,

Первым встречным оказался бесконечный лёд,

Целовало лето тайно эти берега,

Но река с ним больше никуда не поплывёт.

Пліщиться, плескається, плескається і все поспішає,

Швидкою водою, немов жінка, річка — життя,

Солодкі червоні ягоди мокрою долонею рвали,

Влітку хмільними заходами зустрічі з улюбленим чекала,

Далі поспішала, текла, далі поспішала, текла.

З першим зустрічним повінчалася швидка річка,

Першим зустрічним виявився нескінченний лід,

Ціловало літо таємно ці береги,

Але річка з ним більше нікуди не попливе.

Скована, скована, скована, немає більше сил,

Все що без пам'яті віддано лід погасив,

І не дізнатися чому вже літо його не січе,

Може річка нерухома, більше його не вабить,

Більше його не вабить, більше його не вабить.

З першим зустрічним повінчалася швидка річка,

Першим зустрічним виявився нескінченний лід,

Ціловало літо таємно ці береги,

Але річка з ним більше нікуди не попливе.

Мучить, мучить, мучить, струнушки рве,

Ранок похмілля важке їй тільки дає,

І пролягла білою скатертиною, стара з юною душею,

Пліщається річка по пам'яті життя свого невеликого,

Життя свого невеликого, життя свого невеликого.

З першим зустрічним повінчалася швидка річка,

Першим зустрічним виявився нескінченний лід,

Ціловало літо таємно ці береги,

Але річка з ним більше нікуди не попливе.