Юность - ephemeral

Однажды, нас просто задушит

Наш возраст.

Тебе девятнадцать?

Сегодня ты можешь летать,

И все бабы твои вроде как ,

А в тебе все подряд,

И как глазки горят , посмотри !

И земля тут прикинулась раем,

Сегодня Твой запах- духи,перегар и табак.

Как ядом травить из

Себя одиночество - знаем !

Семь шотов, подруга, стихи про любовь

На асфальте .

Люби меня тощим и нервным .

Мне больше не нужен никто,

В этом городе снов.

Горизонт из бутылок ,

И белых дорог -

Это дом.

Возьми это ближе .

Скажи, что не смог по другому .

Смотри, ты соврал про любовь,

И мечты

Собрался достроить приют,

Затащить туда близких,

И всех заточить, от чего

Защитить ?

И зачем ?

И как будто две тысячи лет ,

Ты выдумывал мир,

Чтобы в нем же сгореть ,

И спалить их до тла.

Затопить, задушить.

Не соврал про любовь,

Она просто бывает так зла.

Мы просто пытались быть ближе.

Старались любить ,

Как в кино или книжках ,

Остаться собой ,

Вечно пьяным и маленьким принцем.

Но глубже всегда было

То ,что готово убить нас,

И что ?

Каждый день - это праздник.

Любовь - это слезы, порезы и грязь.

А глаза, что горели так ясно -

Погаснут.

Как только поймешь это сам,

И при чем навсегда.

Мой искусственный мир.

Лицемерие в таблетках.

И ты -

Самый жесткий бэд трип.

Неизбежная смерть.

Даже выбора нет.

Эта жизнь кратковременна.

Юность в два раза быстрее

Летит.

Попытайся согреть меня,

Только не смей

Помешать догореть.

И не лезь в эту грязь.

Я убью себя сам.

Просто медленно и постепенно.

Одного разу нас просто задушить

Наш вік.

Тобі дев'ятнадцять?

Сьогодні ти можеш літати,

І всі баби твої начебто,

А в тобі все поспіль,

І як очі горять, подивися!

І земля тут прикинулася раєм,

Сьогодні Твій запах-духи, перегар і тютюн.

Як отрутою цькувати з

Себе самотність - знаємо!

Сім шотів, подруга, вірші про кохання

На асфальті.

Люби мене худим і нервовим.

Мені більше не потрібний ніхто,

У цьому місті снів.

Горизонт із пляшок ,

І білих доріг -

Це дім.

Візьми це ближче.

Скажи, що не зміг інакше.

Дивись, ти збрехав про кохання,

І мрії

Зібрався добудувати притулок,

Затягнути туди близьких,

І всіх ув'язнити, від чого

Захистити?

І навіщо ?

І ніби дві тисячі років,

Ти вигадував світ,

Щоб у ньому ж згоріти,

І спалити їх до тла.

Затопити, задушити.

Не збрехав про кохання,

Вона просто буває така зла.

Ми просто намагалися бути ближчими.

Намагалися любити,

Як у кіно чи книжках,

Залишитися собою

Вічно п'яним та маленьким принцом.

Але глибше завжди було

Те, що готове вбити нас,

І що ?

Щодня – це свято.

Кохання - це сльози, порізи та бруд.

А очі, що горіли так ясно -

Згаснуть.

Як тільки зрозумієш це сам,

І до чого назавжди.

Мій штучний світ.

Лицемірство у таблетках.

І ти -

Найжорсткіший бед тріп.

Неминуча смерть.

Навіть вибору немає.

Це життя короткочасне.

Юність у два рази швидше

Летить.

Спробуй зігріти мене,

Тільки не смій

Перешкодити догоріти.

І не лізь у цей бруд.

Я сам себе вб'ю.

Просто повільно та поступово.