Ч.К. - ephemeral

Каждый мудак теперь

катит к тебе.

Могу прилететь и сломать их ебальники нахуй об стены,

Но будет ли толк,

Если ты понимаешь их всех,

Когда я презираю.

На левой твой след,

Чёрной краской под кожей.

Я каждое имя менял на твоё,

Чтобы больше поверить

В Любовь

Ненавижу весь мир,

И мне каждая песня

Тут новый синдром,

Иногда даже

Смерть.

Я приду и спою вам

Минорную драму.

Ненависть - самое светлое чувство.

И где моя юность,

Среди монотонного зноя

Допитых бутылок,

И брошенных в небо

Презрительных взглядов?

Но даже ему я смогу отмстить,

И выхода нет

Мне писать или сдохнуть.

Один поворот и я снова у края.

Истерика,крики,

Бессонница за ночь от ада до рая.

Спасение - скомканный лист

И мы целимся выше.

Смотри, как ломается все,

Что ты любишь

Братишка,

Чтоб выжить - придётся меняться.

Страдай, либо сразу умри.

Презирай пустоту внутри них.

В одиночестве - сила.

Гори, либо сразу умри.

Тут стать никем, или стать легендой.

Топить себя в черном море гнева,

Любви.

Все, чтоб не стать как они.

Презирай пустоту внутри них.

Гори, либо сразу умри.

Мир.

Ненавижу больше,

Этих людей.

Они так похожи.

Вместо слов -

Моя казнь, моя боль, моя ненависть.

Крик революции,

В лике вселенского гнева,

Рождается то, что вовеки бессмертно.

И где моя юность,

В покинутом богом,

Прокуренном доме - земля?

Одинокий настолько,

Что в зеркале вижу не только себя -

Моя самая грустная правда.

И день изо дня,

Я пытался не знать этот город,

Пытался не помнить тебя,

И копал себе яму.

Четыре стены, наркотический бред,

И мы больше, чем просто друзья.

Знаешь, жесткая, долгая грусть

Тут доводит до лампочки.

Места здесь мамочка нет мне.

Вокруг одни бесы, Иисус не воскрес,

А куклы не плачут.

И небо запачкает тучками души и дни.

Я снова один, среди кучи квартир.

Выгорать - это культ.

Ты умеешь любить?

Полюби ненавидеть.

А мрак - это враг.

Это друг и любовь.

Это - голод и страх.

Это - больше меня.

Этот мир потолок, а искусство - петля.

С тобой бесконечные сны,

Что-то вроде стола под ногами,

Но каждое утро,

Трави меня сука.

Бросай, изменяй.

Зачем и за что?

Да я буду ебать вас от боли.

Умру и воскресну,

И буду тут самый живой.

Мир.

Ненавижу больше,

Этих людей.

Они так похожи.

Вместо слов -

Моя казнь, моя боль, моя ненависть.

Крик революции,

В лике вселенского гнева,

Рождается то, что вовеки бессмертно.

Кожен мудак тепер

котить до тебе.

Можу прилетіти і зламати їх ебальники нахуй об стіни,

Але чи буде толк,

Якщо ти розумієш їх усіх,

Коли я зневажаю.

На лівій твій слід,

Чорною фарбою під шкірою.

Я кожне ім'я міняв на твоє,

Щоб більше повірити

В Любов

Ненавиджу весь світ,

І мені кожна пісня

Тут новий синдром,

Іноді навіть

Смерть.

Я прийду і заспіваю вам

Мінорну драму.

Ненависть – найсвітліше почуття.

І де моя юність,

Серед монотонної спеки

Допитих пляшок,

І кинутих у небо

Зневажливих поглядів?

Але навіть йому я зможу помститися,

І виходу немає

Мені писати чи здохнути.

Один поворот і я знову на краю.

Істерика, крики,

Безсоння за ніч від пекла до раю.

Порятунок - зім'ятий лист

І ми цілимося вище.

Дивись, як ламається все,

Що ти любиш

Братишка,

Щоб вижити – доведеться змінюватися.

Страждай, або одразу помри.

Зневажай порожнечу всередині них.

На самоті – сила.

Гори, або одразу помри.

Тут стати ніким, чи стати легендою.

Топити себе в чорному морі гніву,

Кохання.

Все, щоб не стати, як вони.

Зневажай порожнечу всередині них.

Гори, або одразу помри.

Світ.

Ненавиджу більше,

Цих людей.

Вони такі схожі.

Замість слів -

Моя кара, мій біль, моя ненависть.

Крик революції,

У особі вселенського гніву,

Народжується те, що навіки безсмертно.

І де моя юність,

У покинутому богом,

Прокуреному будинку – земля?

Одинокий настільки,

Що в дзеркалі бачу не лише себе -

Моя сумна правда.

І щодня,

Я намагався не знати це місто,

Намагався не пам'ятати тебе,

І копав собі яму.

Чотири стіни, наркотична маячня,

І ми більше ніж просто друзі.

Знаєш, жорсткий, довгий сум

Тут доводить до лампочки.

Місця тут матуся немає мені.

Навколо одні біси, Ісус не воскрес,

А ляльки не плачуть.

І небо забруднить хмарами душі та дні.

Я знову один серед купи квартир.

Вигоряти – це культ.

Ти вмієш кохати?

Полюби ненавидіти.

А морок – це ворог.

Це друг і кохання.

Це – голод та страх.

Це – більше за мене.

Цей світ стеля, а мистецтво – петля.

З тобою нескінченні сни,

Щось на кшталт столу під ногами,

Але щоранку,

Трави мене сука.

Кидай, зраджуй.

Навіщо й за що?

Та я ебатиму вас від болю.

Помру і воскресну,

І буду тут найживішим.

Світ.

Ненавиджу більше,

Цих людей.

Вони такі схожі.

Замість слів -

Моя кара, мій біль, моя ненависть.

Крик революції,

У особі вселенського гніву,

Народжується те, що навіки безсмертно.