Приют - ephemeral

Мы не забыли, как писать,

Ломая принципы,

Врываться в дверь твоей депрессии,

Устроив танцев под луной с бутылкой блэйзера.

Мечтать о том, как станешь ты звездой танцпола,

Чтоб закурить настрой,

И закурить все раны, шрамы, синяки.

Я закрываю дверь,

Не видеть, как потонет синий кит,

В море эмоций,

И недописанных текстов.

Промерзли пальцы той зимой,

Когда сказала ты

"Мечты на небо не ведут. Можешь остаться тут,

И сам тонуть.

Твои амбиции те сети точно не прорвут."

И я опять на крик срывая голос,

Пытаюсь не поверить,

В правоту твоих мышлений едких .

И я опять на крик срывая голос,

Пытаюсь не загнаться в сети.

Удаляюсь из соц.

сетей.

Выйди наружу, пьяный полумесяц,

И дай понять, что далеко бежим,

И что найдем приют души.

Ты спрашивал, что за приют?

Крик с выражением!

Давно мой синий кит ушел на дно.

На теле синяки.

Я здесь костями бога был забит,

И человечеством забыт.

Мне вороны клюют глаза,

Чтоб обернуть их в мир иной.

Ты спрашивал, что за приют?

Это и есть приют.

Приют моей души больной.

Все пронесут свой тяжкий крест, до истории конца.

Ему приютом для души, до первого моста,

С того, что прыгают все люди в озеро из темных роз.

Шипами стелет мне под вечер,

По телу пробежала дрожь.

Не забыли, себя разбили.

Соберем по частям,

И построим кровавый приют, родственных душ.

Нет смысла… подождем,

Пока душа поет.

Ведь раны затянутся сами на наших телах, до утра.

Ми не забули, як писати,

Ламаючи принципи,

Вриватися у двері твоєї депресії,

Влаштувавши танців під місяцем з пляшкою блейзера.

Мріяти про те, як станеш ти зіркою танцполу

Щоб закурити настрій,

І закурити всі рани, шрами, синці.

Я зачиняю двері,

Не бачити, як потоне синій кит,

У морі емоцій,

І недописаних текстів.

Промерзли пальці тієї зими,

Коли сказала ти

"Мрії на небо не ведуть. Можеш залишитися тут,

І сам тонути.

Твої амбіції ті сітки точно не прорвуть."

І я знову на крик зриваючи голос,

Намагаюся не повірити,

У правоту твоїх мислень їдких.

І я знову на крик зриваючи голос,

Намагаюся не загнатись у мережі.

Видаляюся із соц.

мереж.

Вийди назовні, п'яний півмісяць,

І дай зрозуміти, що далеко біжимо,

І що знайдемо притулок душі.

Ти питав, що за притулок?

Крик із виразом!

Давно мій синій кит пішов на дно.

На тілі синці.

Я тут кістками бога був забитий,

І людством забутий.

Мені ворони клюють очі,

Щоб обернути їх у інший світ.

Ти питав, що за притулок?

Це і є притулок.

Притулок моєї душі хворий.

Всі пронесуть свій тяжкий хрест до історії кінця.

Йому притулком для душі, до першого мосту,

З того, що всі люди стрибають в озеро з темних троянд.

Шипами стеле мені надвечір,

Тілом пробігла тремтіння.

Не забули, розбили себе.

Зберемо частинами,

І збудуємо кривавий притулок, споріднених душ.

Немає сенсу… зачекаємо,

Поки що душа співає.

Адже рани затягнуться самі на наших тілах до ранку.