If I Were Tickled by the Rub of Your Love - Dylan Thomas

If I were tickled by the rub of love,

A rooking girl who stole me for her side,

Broke through her straws, breaking my bandaged string,

If the red tickle as the cattle calve

Still set to scratch a laughter from my lung,

I would not fear the apple nor the flood

Nor the bad blood of spring.

Shall it be male or female?

say the cells,

And drop the plum like fire from the flesh.

If I were tickled by the hatching hair,

The winging bone that sprouted in the heels,

The itch of man upon the baby’s thigh,

I would not fear the gallows nor the axe

Nor the crossed sticks of war.

Shall it be male or female?

say the fingers

That chalk the walls with green girls and their men.

I would not fear the muscling-in of love

If I were tickled by the urchin hungers

Rehearsing heat upon a raw-edged nerve.

I would not fear the devil in the loin

Nor the outspoken grave.

If I were tickled by the lovers' rub

That wipes away not crow’s-foot nor the lock

Of sick old manhood on the fallen jaws,

Would leave me cold as butter for the flies,

The sea of scums could drown me as it broke

Dead on the sweethearts' toes.

This world is half the devil’s and my own,

Daft with the drug that’s smoking in a girl

And curling round the bud that forks her eye.

An old man’s shank one-marrowed with my bone,

And all the herrings smelling in the sea,

I sit and watch the worm beneath my nail

Wearing the quick away.

And that’s the rub, the only rub that tickles.

The knobbly ape that swings along his sex

From damp love-darkness and the nurse’s twist

Can never raise the midnight of a chuckle,

Nor when he finds a beauty in the breast

Of loever, mother, lovers, or his six

Feet in the rubbing dust.

And what’s the rub?

Death’s feather on the nerve?

Your mouth, my love, the thistle in the kiss?

My Jack of Christ born thorny on the tree?

The words of death are dryer than his stiff,

My wordy wounds are printed with your hair.

I would be tickled by the rub that is:

Man be my metaphor.

Якби мене лоскотала любов,

Дівчина, яка вкрала мене на свою сторону,

Прорвався крізь її соломинки, порвавши мій перев’язаний шнурок,

Якщо червоне лоскоче, як худоба телиться

Все ще готовий вирвати сміх із моїх легенів,

Я б не боявся ні яблука, ні потопу

Ані погана кров весни.

Це буде чоловік чи жінка?

кажуть клітини,

І скинь сливу, як вогонь із плоті.

Якби мене лоскотало вилуплене волосся,

Кістка крила, що проросла в п’ятах,

Сверблячка людини на стегні дитини,

Я б не боявся ні шибениці, ні сокири

Ані схрещені палиці війни.

Це буде чоловік чи жінка?

кажуть пальці

На стінах крейдою зображені зелені дівчата та їхні чоловіки.

Я б не боявся втягнення любові

Якби мене лоскотав голод їжака

Репетиція жару на гострий нерв.

Я б не боявся диявола в стегнах

Ні відверта могила.

Якби мене лоскотало розтирання закоханих

Що витирає не гусячу лапку і не замок

Хворої старості на відпалих щелепах,

Залишить мене холодним, як масло для мух,

Море накидів могло б втопити мене як розірветься

Мертвий на пальцях коханих.

Цей світ наполовину диявольський і мій,

Здуріти з наркотиком, який палить у дівчині

І скручується навколо бруньки, що розгалужує її око.

Гомілка старого одномозкова з моєю кісткою,

І всі оселедці, що пахнуть у морі,

Я сиджу і дивлюся на хробака під своїм нігтем

Носіння швидкої геть.

І це натирання, єдине натирання, яке лоскоче.

Суха мавпа, яка гойдається вздовж своєї статі

Від вогкої любові-темряви й медсестриного крутіння

Ніколи не можу підняти опівночі сміху,

Ні коли він знаходить красу в грудях

Про коханця, матір, закоханих чи його шістьох

Ноги в пилу.

І в чому проблема?

Перо смерті на нервах?

Твої уста, кохана, будяк у поцілунку?

Мій Джек Христа народився колючим на дереві?

Слова смерті більш сухі, ніж його жорсткі,

Мої словесні рани надруковані твоїм волоссям.

Мене б лоскотало таке:

Людина — моя метафора.