A Winter's Tale - Dylan Thomas

It is a winter’s tale

That the snow blind twilight ferries over the lakes

And floating fields from the farm in the cup of the vales,

Gliding windless through the hand folded flakes,

The pale breath of cattle at the stealthy sail,

And the stars falling cold,

And the smell of hay in the snow, and the far owl

Warning among the folds, and the frozen hold

Flocked with the sheep white smoke of the farm house cowl

In the river wended vales where the tale was told.

Once when the world turned old

On a star of faith pure as the drifting bread,

As the food and flames of the snow, a man unrolled

The scrolls of fire that burned in his heart and head,

Torn and alone in a farm house in a fold

Of fields.

And burning then

In his firelit island ringed by the winged snow

And the dung hills white as wool and the hen

Roosts sleeping chill till the flame of the cock crow

Combs through the mantled yards and the morning men

Stumble out with their spades,

The cattle stirring, the mousing cat stepping shy,

The puffed birds hopping and hunting, the milkmaids

Gentle in their clogs over the fallen sky,

And all the woken farm at its white trades,

He knelt, he wept, he prayed,

By the spit and the black pot in the log bright light

And the cup and the cut bread in the dancing shade,

In the muffled house, in the quick of night,

At the point of love, forsaken and afraid.

He knelt on the cold stones,

He wept form the crest of grief, he prayed to the veiled sky

May his hunger go howling on bare white bones

Past the statues of the stables and the sky roofed sties

And the duck pond glass and the blinding byres alone

Into the home of prayers

And fires where he should prowl down the cloud

Of his snow blind love and rush in the white lairs.

His naked need struck him howling and bowed

Though no sound flowed down the hand folded air

But only the wind strung

Hunger of birds in the fields of the bread of water, tossed

In high corn and the harvest melting on their tongues.

And his nameless need bound him burning and lost

When cold as snow he should run the wended vales among

The rivers mouthed in night,

And drown in the drifts of his need, and lie curled caught

In the always desiring centre of the white

Inhuman cradle and the bride bed forever sought

By the believer lost and the hurled outcast of light.

Deliver him, he cried,

By losing him all in love, and cast his need

Alone and naked in the engulfing bride,

Never to flourish in the fields of the white seed

Or flower under the time dying flesh astride.

Listen.

The minstrels sing

In the departed villages.

The nightingale,

Dust in the buried wood, flies on the grains of her wings

And spells on the winds of the dead his winter’s tale.

The voice of the dust of water from the withered spring

Is telling.

The wizened

Stream with bells and baying water bounds.

The dew rings

On the gristed leaves and the long gone glistening

Parish of snow.

The carved mouths in the rock are wind swept strings.

Time sings through the intricately dead snow drop.

Listen.

It was a hand or sound

In the long ago land that glided the dark door wide

And there outside on the bread of the ground

A she bird rose and rayed like a burning bride.

A she bird dawned, and her breast with snow and scarlet downed.

Look.

And the dancers move

On the departed, snow bushed green, wanton in moon light

As a dust of pigeons.

Exulting, the grave hooved

Horses, centaur dead, turn and tread the drenched white

Paddocks in the farms of birds.

The dead oak walks for love.

The carved limbs in the rock

Leap, as to trumpets.

Calligraphy of the old

Leaves is dancing.

Lines of age on the stones weave in a flock.

And the harp shaped voice of the water’s dust plucks in a fold

Of fields.

For love, the long ago she bird rises.

Look.

And the wild wings were raised

Above her folded head, and the soft feathered voice

Was flying through the house as though the she bird praised

And all the elements of the slow fall rejoiced

That a man knelt alone in the cup of the vales,

In the mantle and calm,

By the spit and the black pot in the log bright light.

And the sky of birds in the plumed voice charmed

Him up and he ran like a wind after the kindling flight

Past the blind barns and byres of the windless farm.

In the poles of the year

When black birds died like priests in the cloaked hedge row

And over the cloth of counties the far hills rode near,

Under the one leaved trees ran a scarecrow of snow

And fast through the drifts of the thickets antlered like deer,

Rags and prayers down the knee-

Deep hillocks and loud on the numbed lakes,

All night lost and long wading in the wake of the she-

Bird through the times and lands and tribes of the slow flakes.

Listen and look where she sails the goose plucked sea,

The sky, the bird, the bride,

The cloud, the need, the planted stars, the joy beyond

The fields of seed and the time dying flesh astride,

The heavens, the heaven, the grave, the burning font.

In the far ago land the door of his death glided wide,

And the bird descended.

On a bread white hill over the cupped farm

And the lakes and floating fields and the river wended

Vales where he prayed to come to the last harm

And the home of prayers and fires, the tale ended.

The dancing perishes

On the white, no longer growing green, and, minstrel dead,

The singing breaks in the snow shoed villages of wishes

That once cut the figures of birds on the deep bread

And over the glazed lakes skated the shapes of fishes

Flying.

The rite is shorn

Of nightingale and centaur dead horse.

The springs wither

Back.

Lines of age sleep on the stones till trumpeting dawn.

Exultation lies down.

Time buries the spring weather

That belled and bounded with the fossil and the dew reborn.

For the bird lay bedded

In a choir of wings, as though she slept or died,

And the wings glided wide and he was hymned and wedded,

And through the thighs of the engulfing bride,

The woman breasted and the heaven headed

Bird, he was brought low,

Burning in the bride bed of love, in the whirl-

Pool at the wanting centre, in the folds

Of paradise, in the spun bud of the world.

And she rose with him flowering in her melting snow.

Це зимова казка

Що сніг сліпий сутінки перевозить над озерами

І плавучі поля з ферми в чаші долин,

Ковзаючи без вітру крізь складені вручну пластівці,

Блідий подих худоби на скрадливому вітрилі,

І падають зорі холодні,

І запах сіна в снігу, і далека сова

Попередження серед складок, і заморожений трюм

Зграя з овечим білим димом капюшона ферми

У річці вийшли долини, де розповідали казку.

Одного разу, коли світ постарів

На зірці віри, чистій, як хліб, що пливе,

Як їжа та полум’я снігу, розгорнувся чоловік

Сувої вогню, що горіли в його серці й голові,

Розірваний і самотній у фермерському будинку в складчині

полів.

А потім горить

На його освітленому вогнем острові, оточеному крилатим снігом

І гнойовики білі, як шерсть і курка

Сніданки сплять, доки не заспіває півень

Прочісує покриті мантією двори та ранкових чоловіків

Спотикаються з лопатами,

Худоба ворушиться, кіт-мишка ступає боязко,

Птиці, які стрибають і полюють, доярки

Ніжні в своїх сабо над занепалим небом,

І вся пробуджена ферма на білих торгівлях,

Він став на коліна, він плакав, він молився,

Біля коси і чорного горщика в колоді яскраве світло

І чашка, і нарізаний хліб у танцюючій тіні,

В затишній хаті, в швидкій ночі,

На момент кохання, покинутий і наляканий.

Він став на коліна на холодне каміння,

Він плакав від гребня скорботи, він молився до неба, вкритого вуаллю

Хай його голод виє на голих білих кістках

Повз статуї стайні та хліви з небесним дахом

І самотнє скло качиного ставка, і сліпучі присади

У дім молитов

І стріляє там, де він має плисти хмарою

З його снігу сліпа любов і мчаться в білих лігвищах.

Його оголена потреба вразила його зойком і вклонився

Хоча по повітрю, складеному в руці, не йшов звук

Але тільки вітер нанизав

Голод птахів на полях хліба води, кинув

У високій кукурудзі і врожай тане на язиці.

І його безіменна потреба зв’язала його палаючим і втраченим

Коли холодний, як сніг, він повинен бігати по зарослих долинах

Річки гирла вночі,

І потонути в заносах його потреби, і лежати, згорнувшись, спійманим

У завжди бажаному центрі білого

Нелюдську колиску і наречену постіль назавжди шукали

Загубленим віруючим і викинутим ізгоєм світла.

Врятуйте його, він кричав,

Втративши його в любові, і залиште його потребу

Самотній і голий у поглинаючій нареченій,

Ніколи не процвітати на полях білого насіння

Або квітка під тілом, що вмирає верхи.

Слухай.

Співають менестрелі

У виїжджих селах.

Соловейко,

Пил у похованій деревині, летить на зернах її крил

І заклинає на вітрах мертвих свою зимову казку.

Голос пороху води із засохлого джерела

Розповідає.

Сухий

Струмок із дзвіночками та заливною водою.

Дзвенить роса

На потерте листя та давно зниклий блиск

Парафія снігу.

Висічені роти в скелі — це струни, що лунають вітром.

Час співає крізь хитромудро мертву снігову краплю.

Слухай.

Це була рука чи звук

У давній країні, яка широко розкрила темні двері

А там надворі на хлібі з землі

Птах піднявся і засяяв, як палаюча наречена.

Зійшла пташка, і її груди снігом та багряницею опустили.

Подивіться.

І танцюристи рухаються

На покійному, сніг зелений, безглуздий у місячному світлі

Як пил голубиний.

Радуючи, могила копит

Коні, мертві кентаври, повертаються і ступають по мокрій білій землі

Загони на фермах для птахів.

Мертвий дуб ходить за любов.

Висічені кінцівки в скелі

Стрибок, як на труби.

Каліграфія старовини

Листя танцює.

Лінії віку на каменях сплітаються в стадо.

І голос водяного пилу у формі арфи рветься в складки

полів.

Для любові, давно вона пташка піднімається.

Подивіться.

І дикі крила підняли

Над її складеною головою і тихим пернатим голосом

Літала через будинок, як хоч пташку хвалила

І всі елементи повільного падіння раділи

Що людина самотньо стала на коліна в чаші долин,

В мантії та спокої,

Біля коси і чорного горщика в колоді яскраве світло.

І небо птахів в перистому голосі чарувало

Він піднявся, і він побіг, як вітер після розпалу

Повз сліпі сараї та присадибні ферми без вітру.

У полюсах року

Коли чорні птахи гинули, як священики, у рядку живоплоту

І над полотном графств далекі пагорби проїхали поруч,

Під однолистими деревами пробігло опудало снігу

І швидко крізь замети заростей, рогих, як олені,

Ганчір'я і молитви на коліна -

Глибокі горби і голосно на онімілих озерах,

Всю ніч втрачена і довго блукаючи слідом за нею-

Птах крізь часи, землі та племена повільних пластівців.

Послухай і подивися, куди вона пливе гусячим морем,

Небо, птах, наречена,

Хмара, потреба, посаджені зірки, радість поза межами

Поля насіння і час вмираючої плоті верхи,

Небо, небо, могила, палаюча купіль.

У далекій країні двері його смерті ковзнули широко,

І птах опустився.

На хлібному білому пагорбі над чашечковою фермою

І озера, і плавучі поля, і річка вийшли

Валес, де він молився, щоб прийти до останньої шкоди

І дім молитов і вогнів, казка закінчилася.

Танець гине

На білому вже не зеленіє, і менестрель мертвий,

Спів падає в взутих снігом селах бажань

Колись вирізав фігурки птахів на глибокому хлібі

А над заскленими озерами каталися фігури риб

політ.

Обряд стрижеться

Про мертвого коня солов’я та кентавра.

В’януть джерела

Назад.

Рядки віку сплять на каменях до сурмічної зорі.

Радість лягає.

Час ховає весняну погоду

Це дзвонило й обмежувалося скам’янілістю й відродженою росою.

Для пташки постелі

В хорі крил, як хоч спала чи вмерла,

І крила злетіли широко, і він був оспівований і одружений,

І крізь стегна нареченої, що поглинає,

Жінка грудьми, а небо головою

Птах, він опустився низько,

Горить у нареченому ложі кохання, у вирі-

Басейн у бажаному центрі, у складках

З раю, у зародженому світі.

І вона воскресала разом із ним, квітучи в танучому снігу.