Волки и вороны - Борис Гребенщиков

Может Бог, а может просто, эта ночь пахнет ладаном.

А кругом высокий лес, темен и замшел.

То ли это благодать, то ли это засада нам,

Весело наощупь, да сквозняк на душе.

Вот идут с образами — с образами незнакомыми,

Да светят им лампады из-под темной воды,

Я не помню, как мы встали, как мы вышли из комнаты,

Только помню, что идти нам до теплой звезды…

Вот стоит храм высок, да тьма под куполом.

Проглядели все глаза, да ни хрена не видать.

Я поставил бы свечу, да все свечи куплены.

Зажег бы спирт на руке — да где ж его взять?

А кругом лежат снега на все четыре стороны;

Легко по снегу босиком, если души чисты.

А мы пропали бы совсем, когда б не волки да вороны;

Они спросили: «Вы куда?

Небось, до теплой звезды?»

Назолотили крестов, навтыкали, где ни попадя;

Да променяли на вино один, который был дан.

А поутру с похмелья пошли к реке по воду,

А там вместо воды — Монгол Шуудан.

А мы хотели дать веселый знак ангелам,

Да потеряли их из виду, заметая следы;

Вот и вышло бы каждому по делам его,

Если бы не свет этой чистой звезды.

Так что нам делать, как нам петь, как не ради пустой руки?

А если нам не петь, то сгореть в пустоте,

А петь и не допеть — то за мной придут орлики,

С белыми глазами, да по мутной воде.

Только пусть они идут — я и сам птица черная,

Смотри, мне некуда бежать: еще метр — и льды,

Так я прикрою вас, а вы меня, волки да вороны,

Чтобы кто-нибудь дошел до этой чистой звезды…

Так что теперь с того, что тьма под куполом,

Что теперь с того, что ни хрена не видать?

Что теперь с того, что все свечи куплены,

Ведь если нет огня, мы знаем, где его взять.

Может правда, что нет путей, кроме торного,

И нет рук для чудес, кроме тех, что чисты,

А все равно нас грели только волки да вороны,

И благословили нас до чистой звезды.

Може Бог, а може просто, ця ніч пахне ладаном.

А навколо високий ліс, темний і замшов.

То ли це благодать, то це засідка нам,

Весело навпомацки, та протяг на душі.

От ідуть з образами — з образами незнайомими,

Так світять їм лампи з-під темної води,

Я не пам'ятаю, як ми встали, як ми вийшли з кімнати,

Тільки пам'ятаю, що йти нам до теплої зірки…

Ось стоїть храм високий, та темрява під куполом.

Переглянули всі очі, та ні хріна не бачити.

Я поставив би свічку, та всі свічки куплені.

Запалив би спирт на руці, та де його взяти?

А навколо лежать сніги на всі чотири сторони;

Легко по снігу босоніж, якщо душі чисті.

А ми пропали би зовсім, коли б не вовки та ворони;

Вони запитали: «Ви куди?

Мабуть, до теплої зірки?»

Назолотили хрестів, натикали, де не потрапили;

Так проміняли на вино один, який був дано.

А вранці з похмілля пішли до річки з води,

А там замість води Монгол Шуудан.

А ми хотіли дати веселий знак ангелам,

Так втратили їх з виду, помітаючи сліди;

Ось і вийшло би кожному по справам його,

Якщо б не світло цієї чистої зірки.

То що нам робити, як нам співати, як не заради порожньої руки?

А якщо нам не співати, то згоріти в пустоті,

А співати і не доспівати — то за мною прийдуть орлики,

З білими очима, так по каламутній воді.

Тільки нехай вони йдуть - я і сам птах чорний,

Дивись, мені нікуди бігти: ще метр і льди,

Так я прикрию вас, а ви мені, вовки та ворони,

Щоб хтось дійшов до цієї чистої зірки…

Так що тепер з того, що темрява під куполом,

Що тепер з того, що ні хріна не бачити?

Що тепер з того, що всі куплені свічки,

Адже якщо немає вогню, ми знаємо, де його взяти.

Може правда, що немає шляхів, крім торного,

І немає рук для чудес, крім тих, що чисті,

А все одно нас гріли тільки вовки та ворони,

І благословили нас до чистої зірки.