Бурлак - Борис Гребенщиков

А как по Волге ходит одинокий бурлак,

Ходит бечевой небесных равнин,

Ему господин кажет с неба кулак,

А ему все смешно — в кулаке кокаин;

А вниз по Волге — Золотая Орда,

Вверх по Волге — барышни глядят с берега.

Ох, козельское зелье — живая вода,

Отпустите мне кровь, голубые снега.

Как мирила нас зима железом и льдом,

Замирила, а сама обернулась весной.

Как пойдет таять снег — ох, что будет потом,

А как тронется лед — ох, что будет со мной…

А то ли волжский разлив, то ли вселенский потоп,

То ли просто господин заметает следы,

Только мне все равно — я почти готов,

Готов тебе петь из-под темной воды.

А из-под темной воды бьют колокола,

Из-под древней стены — ослепительный чиж.

Отпусти мне грехи первым взмахом крыла,

Отпусти мне грехи — ну почему ты молчишь?

Ты гори, Серафим, золотые крыла —

Гори, не стесняйся, путеводной звездой.

Мне все равно — я потерял удила,

И нет другого пути, только вместе с тобой…

Вот так и вся наша жизнь — то Секам, а то Пал,

То во поле кранты, то в головах Спас.

Вышел, чтоб идти к началу начал,

Но выпил и упал — вот и весь сказ.

А вороны молчат, а барышни кричат,

Тамбовской волчицей или светлой сестрой.

То спасительный пост, то спасительный яд;

Но слышишь, я стучу — открой!

Так причисли нас к ангелам, или среди зверей,

Но только не молчи — я не могу без огня,

И, где бы я ни шел, я все стучусь у дверей:

Так Господи мой Боже, помилуй меня!

А як по Волзі ходить самотній бурлак,

Ходить бечевий небесних рівнин,

Йому пан каже з неба кулак,

А йому все смішно — в кулаку кокаїн;

А вниз по Волзі — Золота Орда,

Вгору по Волзі — панночки дивляться з берега.

Ох, козельське зілля — жива вода,

Відпустіть мені кров, сині сніги.

Як мирила нас зима залізом і льдом,

Замирила, а сама обернулася навесні.

Як піде танути сніг - ох, що буде потім,

А як рушить крига — ох, що буде зі мною...

А то ли волзький розлив, то ли вселенський потоп,

То ли просто пан замітає сліди,

Тільки мені все одно - я майже готовий,

Готовий тобі співати з-під темної води.

А з-під темної води б'ють дзвони,

З-під стародавньої стіни - сліпучий чиж.

Відпусти мені гріхи першим помахом крила,

Відпусти мені гріхи — ну, чому ти мовчиш?

Ти горі, Серафиме, золоті крила

Гори, не соромся, дороговказною зіркою.

Мені все одно - я втратив вудила,

І немає іншого шляху, тільки разом з тобою ...

Отак і все наше життя — то Сікам, а то Пал,

То в поле кранти, то в головах Спас.

Вийшов, щоб іти до початку,

Але випив і впав — ось і весь оповідь.

А ворони мовчать, а пани кричать,

Тамбовською вовчицею або світлою сестрою.

То рятівний піст, то рятувальна отрута;

Але чуєш, я стукаю — відкрий!

Так зарахуй нас до ангелів, або серед звірів,

Але тільки не мовчі — я не можу без вогню,

І, де б я не йшов, я все стукаю біля дверей:

Так Господи мій Боже, помилуй мене!