Préface - Bernard Lavilliers

La poésie contemporaine ne chante plus… elle rampe.

Elle a cependant le

Privilège de la distinction… Elle ne fréquente pas les mots mal famés…

Elle les ignore.

On ne prend les mots qu’avec des gants: à «menstruel» on

Préfère «périodique», et l’on va répétant qu’il est des termes médicaux qu’il

Ne faut pas sortir des laboratoires et du codex

Le snobisme scolaire qui consiste, en poésie, à n’employer que certains mots

Déterminés, à la priver de certains autres, me fait penser au prestige du

rince-doigts

Et du baisemain.

Ce n’est pas le rince-doigts qui fait les mains propres ni le

Baisemain qui fait la tendresse.

Ce n’est pas le mot qui fait la poésie mais

La poésie qui illustre le mot

Les écrivains qui ont recours à leurs doigts pour savoir s’ils ont leur compte

De pieds, ne sont pas des poètes, ce sont des dactylographes.

Le poète

D’aujourd’hui doit appartenir à une caste à un parti ou au «Tout Paris».

Le

Poète qui ne se soumet pas est un homme mutilé

La poésie est une clameur.

Elle doit être entendue comme la musique.

Toute

Poésie destinée à n'être que lue et enfermée dans sa typographie n’est pas

Finie.

Elle ne prend son sexe qu’avec la corde vocale comme le violon prend le

Sien avec l’archet qui le touche.

L’embrigadement est un signe des temps.

De

Notre temps.

Les hommes qui pensent en rond ont les idées courbes.

Les

Sociétés littéraires c’est encore la Société.

La pensée mise en commun est une

Pensée commune

Mozart est mort seul, accompagné à la fosse commune par un chien et des

Fantômes.

Renoir avait les doigts crochus de rhumatismes.

Ravel avait une

Tumeur qui lui suça d’un coup toute sa musique.

Beethoven était sourd.

Il

Fallut quêter pour enterrer Bela Bartok.

Rutebeuf avait faim.

Villon volait

Pour manger.

Tout le monde s’en fout.

L’Art n’est pas un bureau

D’anthropométrie.

La lumière ne se fait que sur les tombes.

Nous vivons une

Époque épique et nous n’avons plus rien d'épique.

La musique se vend comme du

Savon à barbe.

Pour que le désespoir même se vende il ne reste qu'à en trouver

La formule.

Tout est prêt: les capitaux — la publicité - la clientèle

Qui donc inventera le désespoir?

Avec nos avions qui dament le pion au soleil.

Avec nos magnétophones qui se

Souviennent de ces «voix qui se sont tues»

Nous sommes au bord du vide, ficelés dans nos paquets de viande à

Regarder passer les révolutions.

N’oubliez jamais que ce qu’il y

A d’encombrant dans la Morale, c’est que c’est toujours la Morale des Autres

Les plus beaux chants sont les chants de revendication.

Le vers doit faire

L’amour dans la tête des populations.

A l'école de la poésie et de la musique

On n’apprend pas —

On se bat

Сучасна поезія вже не співає...вона повзе.

Однак у неї є

Привілей відзнаки... Вона не часто говорить лихих слів...

Вона їх ігнорує.

Слова беремо тільки в рукавичках: на «місячних» ми

Віддавайте перевагу «періодичному», і ми повторимо, що є медичні терміни, які він

Не повинен залишати лабораторії та кодекс

Шкільний снобізм, який полягає у вживанні в поезії лише певних слів

Цілеспрямована, позбавити її деяких інших, нагадує мені престиж

вологий рушник

І цілувати руку.

Це не миття пальців, що очищає ваші руки або

Поцілунок, який викликає ніжність.

Не слово створює поезію, а

Поезія, яка ілюструє слово

Письменники, які використовують пальці, щоб дізнатися, чи є у них обліковий запис

Ноги не поети, вони друкарки.

Поет

Сьогодні має належати до касти до партії або до «Весь Париж».

в

Поет, який не підкоряється, — скалічена людина

Поезія — це галас.

Це треба чути, як музику.

всі

Поезія, призначена лише для читання, а в її типографіці не є

Готово.

Вона займається сексом лише голосовими зв’язками, як скрипка

Його з бантом торкаючись його.

Набір – ознака часу.

оф

Наш час.

Чоловіки, які мислять колами, мають викривлені ідеї.

The

Літературні товариства і досі є Товариством.

Об’єднана думка – це a

поширена думка

Моцарт помер один, у супроводі братської могили собаки і

Привиди.

У Ренуара були криві пальці від ревматизму.

Равель мав a

Пухлина, яка висмоктала всю його музику відразу.

Бетховен був глухий.

Він

Довелося благати поховати Белу Бартока.

Рутебеф був голодний.

Війон летів

Їсти.

Всім все одно.

Мистецтво - це не офіс

Антропометрія.

Світло тільки на могилах.

Ми живемо а

Епічна епоха, і у нас не залишилося нічого епічного.

Музика продається як

Мило для гоління.

Щоб продати навіть відчай, потрібно лише знайти його

Формула.

Все готово: столиця — реклама — клієнтура

Хто вигадає відчай?

З нашими літаками, що перемагають сонце.

З нашими магнітофонами які

Згадайте ті «голоси, що замовкли»

Ми на краю порожнечі, зав’язані в наших м’ясних пакетах

Дивіться, як проходять революції.

Ніколи не забувайте, що є

Громіздка річ у Моралі полягає в тому, що це завжди Мораль Інших

Найкрасивіші пісні - це пісні вимоги.

Вірш повинен зробити

Любов у головах людей.

У школі поезії та музики

Ми не вчимося —

Ми боремося