Elle Chante - Bernard Lavilliers, Cesária Evora

Elle chante un peu voilé souple comme le vent

C’est une mélodie sans paroles hors du temps

Elle chante les yeux fermés en fléchissant le cou

Plongée dans un pays très éloigné de vous

Alors les mots qu’elle improvise

Sont faits de violence et d couleurs

Sa voix qui était fluide d’abord se brise et se renforce

Comme les blessures de l'âme dans la profondeur de l'écorce

Mais d’où lui vient cette infinie douceur

Cette sensualité mélangée de pudeur

Ses belles mains quand elles se posent

Sur une épaule ou sur mon bras

Tout se métamorphose

On oublie la mort on s’en va

Elle chante la terre rouge la sèche la stérile

Elle chante les hommes proscrits les sans terre dans les villes

Les jeunes filles en noir et tous les enfants dans les rues

Les longues années sans pluie et ceux qu’on n’a jamais revus

Elle a ce don cette lumière pour chanter des mots à sa terre

Le rêve qui la berce devient un grande vent ravageur

Et puis innocemment parle d’amour et de chaleur

Mais d’où lui vient cette infinie douceur

Cette sensualité mélangée de pudeur

Ses belles mains quand elles se posent

Sur une épaule ou sur mon bras

Tout se métamorphose

On oublie la mort on s’en va

Elle chante des mots qu’elle improvise

Venus de loin des profondeurs

Sa voix qui était fluide d’abord se brise et se renforce

Elle est la vie la mort la fragilité et la force

Elle est la vie la mort la fragilité et la force

Вона співає трохи завуальовано гнучко, як вітер

Це вічна мелодія без слів

Вона співає із закритими очима, згинаючи шию

Дайвінг у далекій від вас країні

Тому слова вона імпровізує

Зроблені з насильства і кольорів

Її голос, який спочатку був плавним, ламається і стає сильнішим

Як душевні рани глибоко в корі

Але звідки ця нескінченна солодкість?

Ця чуттєвість змішана зі скромністю

Її прекрасні руки, коли вони приземляються

На плечі чи на руці

Все змінюється

Ми забуваємо про смерть, ми йдемо геть

Вона співає червону землю суху безплідну

Вона співає про заборонених, безземельних у містах

Дівчата в чорному і всі діти на вулицях

Довгі роки без дощу і ті, які ми більше ніколи не бачили

Вона має той дар, що світло співати слова своїй землі

Сон, який її лючить, стає великим розлюдним вітром

А потім невинно говорить про любов і тепло

Але звідки ця нескінченна солодкість?

Ця чуттєвість змішана зі скромністю

Її прекрасні руки, коли вони приземляються

На плечі чи на руці

Все змінюється

Ми забуваємо про смерть, ми йдемо геть

Вона співає слова, які сама імпровізує

Прийшов здалеку з глибини

Її голос, який спочатку був плавним, ламається і стає сильнішим

Вона життя смерть крихкість і сила

Вона життя смерть крихкість і сила