La côte des squelettes - Bernard Lavilliers

Tout quitter tout plaquer,

Filocher mon rêve,

Plan sur la comète,

Voilier sur la grève,

Ensablé, isolé, encerclé de dettes,

Le silence radio sur la côte des squelettes.

Mon amour, mon amour.

Je suis à la frontière, d’un pays sans âme, la nuit qui descend,

tombe comme un sabre,

Voila l’héritage de ce monde fou, écris moi mon amour, j’irai jusqu’au bout.

Mon amour, mon amour,

La nuit qui descend, fait gémir les cyprès penchés sous le vent,

La lumière tremble encore, la colline s’efface,

Silencieux, invisible le bonheur qui passe.

Faut s’aimer encore, se serrer plus fort,

L’océan te jette, la terre, se défend,

Je veux t’aimer encore,

Je veux t’aimer plus fort.

Les shamans disent que le temps est court,

La terre ne veut plus de ces beaux discours,

Tu ne comprends pas, n’en fais qu’a ta tête,

Tu finiras sur, la côte des squelettes.

Mon amour, mon amour,

Le soleil rasant, métallise la mer et les iles du levant,

Un nuage irradie la lumière qui s’efface,

Silencieux invisible le bonheur qui passe.

Faut s’aimer encore, se serrer plus fort,

Vois dans la tempête les fous de bassan

La côte des squelettes cargo dérivants,

Faut s’aimer encore, faut s’aimer plus fort.

Залишаючи все, залишаючи все позаду,

Закрути мою мрію,

План на кометі,

Вітрильник на березі,

Потертий, ізольований, оточений боргами,

Радіотиша на Березі Скелетів.

Моя любов, моя любов.

Я на кордоні, бездушної землі, падаюча ніч,

падає як шабля,

Ось спадщина цього божевільного світу, напиши мені, моя любов, я пройду весь шлях.

Моя любов, моя любов,

Падаюча ніч змушує стогнати нахилені кипариси,

Світло ще тремтить, пагорб згасає,

Тихе, невидиме минає щастя.

Треба знову любити один одного, тримати один одного міцніше,

Океан кидає тебе, земля захищається,

Я хочу тебе знову любити,

Я хочу любити тебе сильніше.

Шамани кажуть, що часу мало,

Земля більше не хоче цих прекрасних промов,

Ти не розумієш, просто роби як хочеш

Ви потрапите на Берег Скелетів.

Моя любов, моя любов,

Низьке сонце металізує море й острови сходу,

Хмара випромінює згасаюче світло,

Тихе невидиме щастя, що минає.

Треба знову любити один одного, тримати один одного міцніше,

Побачити олушів у шторм

Узбережжя дрейфуючих вантажних скелетів,

Треба знову полюбити себе, полюбити себе сильніше.