Attendu - Bernard Lavilliers

Attendu que le monde est fabricant de boue

Que les genoux de l’homme sont noirs dès qu’il tombe

Ou qu’il regarde Dieu toujours propre et debout

Et que Dieu l’a voulue cette boue sur le monde

Que même le soleil est fier d’avoir des taches

Attendu que le ciel cultive ses typhons

Qu’il n’y a plus de bonnes et mauvaises saisons

Qu’on secoue les volcans endormis pour qu’ils crachent

Attendu la mort rapide, sans contrat

Nous offrant la vitesse et nos vies transparentes

Allons-y, le vent, le vide, l’au-delà

Pour rejoindre à long terme un néant qui nous hante

Attendu qu’une guerre ou deux suffisent mal

A étancher la soif que nous avons de haine

Que notre sang se donne à tout monstre légal

Que nous sommes esclaves, amoureux de nos chaînes

Attendu que pour rien mes amis sont tombés

Qu’on a prêté serment sur des villes détruites

Que le nouveau béton est déjà lézardé

Que déjà le malheur court à notre poursuite

Mais attendu aussi que je tiens à mes rêves

A ma dernière peau, c’est trop tard pour la mue

A mon dernier amour, trop tard pour la relève

A mon dernier poème, à mon dernier verre bu

Attendu tout cela, attendu rien du tout

Ne sachant si je suis le juge ou le coupable

Je finirai aussi par tomber dans la boue

Pour soigner, par le mal, le mal inévitable

Тоді як світ творить слиз

Що у чоловіка чорніють коліна, як тільки він падає

Або що він дивиться на Бога завжди чистим і справедливим

І що Бог зажав цю грязь на світ

Що навіть сонце пишається тим, що має плями

Чекав, поки небо розвине свої тайфуни

Щоб більше не було хороших і поганих сезонів

Щоб ми трясли дрімаючі вулкани, щоб вони плювалися

Очікувалася швидка смерть, без контракту

Дає нам швидкість і наше прозоре життя

Йдемо, вітер, порожнеча, далі

Щоб у довгостроковій перспективі приєднатися до ніщо, яке нас переслідує

Тоді як війни або двох недостатньо

Щоб втамувати нашу спрагу ненависті

Нехай наша кров віддасться кожному законному монстру

Що ми раби, закохані в свої кайдани

Чекав, що дарма мої друзі впали

На зруйнованих містах присягали

Що новий бетон уже потріскався

Та біда вже біжить за нами

Але також очікував, що я дотримаюся своїх мрій

До моєї останньої шкіри, линяти вже пізно

До моєї останньої любові, надто пізно для полегшення

До мого останнього вірша, до мого останнього напою

Все очікував, зовсім нічого не очікував

Не знаю, суддя я чи винуватець

Я теж впаду в багнюку

Вилікувати злом неминуче зло